Валентин Чемерис - Рогнеда

Володимир, пересичений любощами з нею і від того аж стомлений, саме вкладався та вмощувався, щоб поспати решту ночі в неї під теплим боком, таким звабно-затишним, тож неохоче відповів, стримуючи позіх:

– Чому? Та це й так відомо. Тому, що крім тебе, моя любко-голубко, у мене є ще п’ять таких. Усього виходить шість. То як ти можеш бути єдиною? Може, ти знаєш? Я – не знаю.

– Про се я тебе питаю, – наполягала вона.

– А я тобі й кажу, – вже дратуватися почав князь, бо не звик повторювати одне й те саме. – У мене таких, як ти, – п’ять. З тобою виходить шість. Завтра у мене може бути сім таких любок-голубок. Чи й ще більше. – І засміявся, наче хрюкнув умиротворено. – Люблю жінок, кралечок звабних. Чим вас більше, тим мені ліпше. Я тоді, як… як у раю. Розкошую!

Рогнеда перепитала:

– У… р-раю? А що таке… рай?

– Це у християн є такий край. Чи земля така. Чи край світу, – він позіхнув і, здається, нарешті вмостився найзручніше і найзатишніше. – Там колись жили, не знаючи ані клопотів, ані турбот, перші люди – Адам і Єва, жона його. Так мені, ще отроку малому, розповідала бабця Ольга. Вона вже тоді була християнкою, навіть до якогось візантійського імператора хреститися їздила. За це її не любив отець мій, а її син, князь Святослав.

– Адам той, тобою згаданий, теж у раю мав шість жінок?

– Таке скажеш! Які шість жінок? Тоді у світі білому, казала бабця Ольга, була всього одна жінка, Єва. Адамова подруга. Тому Адам, бідний та нещасний, і зрадити її не міг, хоч і хотів. Не було з ким. Та й християнство забороняє чоловікам мати більше жінок, лиш одну-єдину.

– Тоді це дуже гарна віра, – враз ожила Рогнеда і мрійливо протягла: – Нам би таку, тоді б я в тебе була одна-єдина.

Володимир не поділив з нею її думки.

– Життя надто довге, аби любити лише одну і жити лише з однією.

– Ні-ні, християнство – це таки гарна віра! – гнула своє Рогнеда. – Вона мені подобається. Я за таку віру. Приймай її швидше.

Притулилась до нього, як прилипла, вкотре за ніч збуджуючи його звабною плоттю своєю, теплою і спраглою.

– Любчику мій, – шепотіла, – ладо моє, я… я хочу.

– Чого? – зрадів він.

– Щоб ти теж християнином став. І мав би тоді, як усі християни мають, лише одну любку-голубку. І щоб нею, єдиною, у тебе була я…

Він аж розчарувався.

– Так мені виспівують усі мої жінки: хочу, хочу… Бути в тебе єдиною. А що мені одна-єдина? Однієї-єдиної мені мало. Та й набридне вона швидко. Хочу вас багато мати. Я ж князь, а не простолюдин, який не відає, як йому ту одну-єдину прогодувати, – хихотнув.

Вона ще гарячіше, ще спокусливіше до нього тулилась.

– А я хочу бути твоєю єдиною…

– Усі шестеро моїх жінок того хочуть. Що мені робити, га? Але ти не турбуйся, сьогодні я тебе любитиму лише одну-єдину. Годиться?

Тієї ночі вони любилися мало не до ранку. Рогнеда була така щаслива і осяйна, що аж тихо світилася, і він її наче й не впізнавав.

– Ти якась сьогодні… не така, як завжди. Ти мені такою дуже-дуже подобаєшся.

– І ти мені таким любий. Я дуже-дуже хочу, щоби ти християнином став. О-о… Тоді я тебе так любитиму… Хай Візантія пошвидше присилає тобі свою віру, християнство своє. Щоби ти більше нікого, крім мене, та й не мав…

Рогнеда тоді й на мить не могла передбачити, що, прийнявши християнство, він таки житиме з однією. Але житиме не з нею, Рогнедою. І не її матиме за свою єдину жону – нову любку-голубку, єдину-єдину, він знайде собі у тій Візантії, що її вона клястиме до кінця днів своїх…

Візантія…

Візантійська імперія – держава, що виникла в IV ст. під час розпаду Римської імперії в її східній частині, що існувала до середини XV ст. Назву дістала від давньогрецького поліса на узбережжі Босфору – Візантія, яку імператор Костянтин II 330 року перетворив на столицю держави – Константинополь. До складу Візантії в період її найвищого розквіту входили значна частина Балканського півострова, Мала Азія, Сирія, Палестина, Єгипет, Кіренаїка, частина Месопотамії, Західна Вірменія і Грузія, Херсонес Таврійський, острови Кіпр і Крит. Державною мовою у Візантії в IV–VI ст. була латинська, потім – грецька.

Була однією з наймогутніших держав Середземномор’я [18] Після розквіту, яким позначилося правління династії Комнінів, Візантія в останнє десятиліття XII ст. за династії Ангелів (1185–1204) назавжди втратила свою могутність. .

В IX–XI ст. значну роль у зовнішній політиці Візантії відігравали взаємовідносини з Київською Руссю. За правління Володимира Святославича з Візантією було укладено союз із метою допомогти візантійському імператору Василію II придушити феодальний заколот всередині Візантії. Василій II змушений був погодитись на шлюб своєї сестри Анни з київським князем Володимиром. Цей акт, а також хрещення Русі, посилили її політичні і культурні зв’язки з Візантією…