Валентин Чемерис - Рогнеда

І запишуть літописці до літописів своїх ту подію, як дуже і дуже важливу. Ще б пак! І сьогоднішні історики писатимуть, як тисячу літ тому трапилась неймовірна подія в житті Давньої Русі: полоцька княгиня Рогнеда, названа й київською, зробила спробу убити свого чоловіка, великого князя Володимира Святославича.

Подія і справді неймовірна – щоби княгиня надумала вбити свого князя. І свого, і Русі князя. Нічого ж подібного до того східні слов’яни не знали і не чули про таке.

А Рогнеда жадала тоді помсти – за все, за все забагла відомстити Володимиру, а головне за те, що знищив її Полоцьк, батька та братів, а її силоміць взяв… Вона пробачила йому це з роками і була навіть щаслива з ним, народивши йому шестеро діток, але коли він, відштовхнувши її від себе, віддав перевагу візантійській принцесі, не стерпіла. І тоді все прорвалося разом і вихлюпнуло назовні. І вона, не тямлячи себе, однієї ночі, як він востаннє до неї в Предславине приїхав і залишився в неї переночувати теж востаннє, взяла гострий ніж шириною з долоню, націлила його сонному Володимиру в груди і прошепотіла: «Умри!..»

І все тоді збіглося до одного: Володимир мав тієї ночі померти…

За язичницьким повір’ям, холосте життя було даремним, а смерть неодруженого – взагалі безчестям та ганьбою. Мовляв, такий даремно й жив, якщо не обзавівся жоною, сім’єю. Навпаки, чим більше жінок було у чоловіка, любок-голубок його, тим більша шана й повага чекали на такого багатолюбця й багатоженця. Такі чогось та варті. Як от і Володимир. Відмовила йому полоцька княжна, – а він, не довго думаючи, кинув своє військо на Полоцьк, захопив і спопелив його дощенту, приєднавши тамтешні землі до своїх княжих наділів, а саму горду Рогнеду, вирізавши її сім’ю, взяв собі силоміць за жінку – хоч уже одну в Новгороді й мав – оце чоловік! Такий ні Бога не боїться, ні чорта, ні людських пересудів та перемовин.

І дружина вітала і князя Володимира, і полоцьку княгиню Рогнеду, як писатиме один з авторів, «стуком мечей о щиты, громом боевых барабанов, возгласами и криками»…

Це так через віки захоплено писатиме Кіндрат Рилєєв.

За легендою, оволодівши Рогнедою, Володимир буцімто наказав їй змінити ім’я Рогнеда на Гориславу. Щоб ім’я завжди їй, гордій половчанці, нагадувало про гіркоту поразки (покірнішою буде) і солодкість чоловічої відради й задоволення, що він переміг. Щоби знала, як йому відмовляти, коли він посватався до неї. Він, Володимир, а не якийсь там… Правда, про справжню сімейну любов з Рогнедою-Гориславою надіятись не доводилося, та дарма. Писатимуть же: Володимир приніс незліченні дари сонму богів, які забезпечили йому свою підтримку при побідній ході по чужих містах і подружніх спочивальнях…

Подія і справді небуденна, адже нічого подібного в історії східних слов’ян ніколи не траплялося. Навпаки, бувало траплялося, що чоловіки вбивали своїх жінок. Правда, через століття, вже в Російській імперії, жінка імператора Петра III Катерина II, забагши верховної влади, порішила свого вінценосного мужа, але… Це була придворна змова, та й убивство Петра III вчинили гвардійські офіцери і вони ж проголосили Катерину імператрицею, а ось Рогнеді ніхто не допомагав, спільників у неї не було, а отже, по суті, не було й змови. Діяла вона сама. На свій страх і ризик, а який переворот в державі може здійснити одна-єдина жінка, не маючи зовні жодної допомоги? Та й до верховної влади, на відміну від Катерини з Російської імперії, вона не поривалася. Власне, це була лише спроба вбити верховного князя Русі.

Ні-ні, жоден літописець чи пізніший історик-дослідник не підтвердили, що Рогнеда була в Предславиному в заперті-темниці. Не була вона там і рабинею-полонянкою, а була в статусі київської княгині і мешкала в розкішному княжому теремі, що був для неї збудований у тім селі на березі тихої Либеді, неподалік Києва, тодішнього, мається на увазі, і саме село Предславине з княжим теремом, себто великим панським будинком, було їй подароване – живи, розкошуй, і ні в чому відмови тобі не буде. Князі своїм коханим та й не тільки коханим, нелюбим теж, часто дарували села. Себто вотчини.

У 1822 році російський поет-декабрист Кіндрат Рилєєв написав вісім дум (він дуже любив цей тоді популярний жанр літератури в «просвещенном обществе» тих років), серед них – і думу «Рогнеда». А втім, це не стільки дума, швидше «повість» – так, до речі, і було зазначено в підзаголовку при друкуванні «Рогнеди» в альманасі «Полярная звезда» за 1823 рік. Та й за обсягом вона значно більша за інші думи поета і дещо інакше збудована. (Термін «повість» у підзаголовку думи-поеми «Рогнеда» автором було вжито у значенні розповідь, оповідь, оповідання про щось чи про когось.)