Валентин Чемерис - Рогнеда

Згодом історик Карамзін влучно й образно скаже: «Передання назвало Ольгу Хитрою, церква Святою, історія Мудрою…» Адже «блаженна Ольга, – писатиме Нестор, – з малих років шукала мудрості, тобто найкраще у світі цьому, і знайшла багатоцвітний перл – Христа».

За «Книгою Степенною царського родословія» (ХVI ст.): «Подвиг її в тому був, що пізнала вона істинного Бога. Не знаючи закону християнського, вона жила чистим і цнотливим життям і бажала бути християнкою за власною волею, сердечними очима шлях пізнання Бога здобула і пішла по ньому без вагань».

Мудро-поетично написано про неї в «Повісті врем’яних літ»:

«Была она предвозвестницей на христианской земле, как денница перед солнцем, как заря перед рассветом. Она ведь сияла, как луна в ночи, так и она светилась среди язычников, как жемчуг в грязи».

За останньої зустрічі з сином, коли він з’явився з частиною дружини зняти облогу печенігів з Києва, Ольга сказала йому:

«Бачиш – я хвора: куди хочеш піти од мене?»

«В Переяславець, – відповів син. – Там буде середина моєї землі».

«Ой, сину, сину… – і по хвилі додала: – Як поховаєш мене – іди куди хочеш».

Через три дні Ольга померла, і плакали по ній плачем великим син її, і онуки її, і всі люди, і понесли, і поховали її на вибраному місці».

Ольга заповідала: «Не здійснювати по ній тризни, адже мала вона священика, той і поховав блаженну Ольгу».

Чернець Яків у творі XІ ст. «Память и похвала князю русскому Владимиру» повідомляє точну дату її смерті: 11 липня 969 року.

Шанується в православній і католицькій церквах.

День пам’яті – 24 липня (григоріанський календар).

У святому хрещенні вона – Олена.

Перед смертю княгиня ще і ще сина-язичника просила й благала не здійснювати над її могилою язичницьких звичаїв. Святослав не перечив ховати матір за новою вірою.

«За християнським обрядом – то й за християнським», – зітхнув, незадоволений, що мати зреклася старої віри, віри їхніх пращурів.

Пізніше, у 1007 році, її онук, який теж прийме християнство, себто князь Володимир, останки легендарної Ольги перенесе у засновану ним церкву Святої Богородиці (пізніше відома як Десятинна).

Як писатиме чернець Яків: «Тіло блаженної княгині збереглося від тліну». Її «светящееся, яко солнце» тіло можна було бачити крізь віконце в кам’яному гробі, яке відкривалося для кожного істинно віруючого християнина, і «багато хто знаходив там зцілення. Всі ж інші бачили тільки гріб».

Року 1547 Ольга була зарахована до лику рівноапостольної. Такої честі удостоїлись тільки п’ятеро святих жінок у християнській історії: Марія Магдалина, першомучениця Фекла, мучениця Агафія, цариця Грузії рівноапостольна Ніна.

Пам’ять про святу Ольгу жива й дотепер. У Пскові є Ольжина набережна, Ольжин міст, Ольжина каплиця.

З часів Ольги й до 1944 року на річці Нарві існував погост і село Ольжин Хрест.

У Києві, Пскові і в місті Коростень поставлені їй пам’ятники.

На честь княгині Ольги названо затоку Ольги в Японському морі та селище міського типу Ольга Приморського краю, у Києві є Ольжинська вулиця.

У Вітебську в центрі міста при Свято-Духовому жіночому монастирі споруджена Свято-Ольжина церква.

Знак відзнаки Святої рівноапостольної княгині Ольги був заснований імператором Миколою II у 1915 році. Руська православна церква заснувала орден Святої рівноапостольної княгині Ольги.

Державна нагорода України з 1997 року – «Орден княгині Ольги».

Ольга-християнка уславилася «добрими справами: допомогою бідним та милостинею. Вона також знищувала язичницькі капища та будувала християнські церкви». Так, у «Пам’яті похвалі» Якова Мніха читаємо: «І потом требища бесовская сокруша і нача жити о Христе Ісусе, возлюбивши Бога».

З ім’ям Ольги пов’язують будівництво першого Софійського собору в Києві, церкви Святого Миколая на Аскольдовій могилі та Троїцької церкви у Пскові, рідному місті княгині. В одному з «Апостолів» XIV ст. записано: «В тотъ же день (11 травня) свящєніє святия Софья Киев в лето 6460 (952 рік)». Цей храм, збудований і освячений під час правління Ольги, був зруйнований у 970–971 рр. її сином Святославом.

Відомості про будівництво Троїцької церкви у Пскові містяться в одному з «Житіїв Ольги». Підтримувала Ольга й будівництво невеличких приватних капличок, молелень та маленьких церков.

Ольга померла 11 липня 969 р. на 77-му році життя. Відомо, що вона заповіла «не творити над нею тризни». Де саме її поховали – невідомо, можливо, це була одна з християнських церков, збудованих нею у Києві.