Валентин Чемерис - Сини змієногої богині

У геології – підрозділ геохронологічної шкали, що відповідає часові утворення гірських порід, з яких складається група. В історії Землі виділяють п’ять ер: архейську, протерозойську, палеозойську, мезозойську та кайнозойську.

Колон ( лат. colonus – хлібороб) – у Римській імперії орендар невеликої ділянки землі у великого землевласника. Крім орендної плати, колон виконував натуральну повинність. Пізніше колони стали закріпачуватися землевласниками.

О. Зайвий.

Згідно з легендою, поділ одного народу на два – вестготів і остготів – відбувся ось за яких непередбачених обставин. Під час переправи міст через ріку було зруйновано, тож ті, що залишилися на західному березі, з часом стали зватися вестготами, західними готами, а ті, що переправились, остготами, східними готами. Невідомо, яка річка розділила при переселенні німецькі племена. Дехто вважає, що Дніпро, інші – Вісла.

На берегах Дніпра – вони вважали його святою рікою, – розташувалися їхні святилища – «Сяюча святиня готів». У IV ст. столицею найбільшої готської держави за часів короля Ерманаріха було місто Данпрастад – дехто його ототожнює з Києвом.

Карадаг – гірський масив у східній частині головного пасма Кримських гір на березі Чорного моря, до якого обривається крутим уступом. Являє собою зруйнований вулканічний масив, заввишки до 577 м. Складений лавами і туфами. Поширені оригінальні форми вивітрювання (башти, стовпи, піки), багатий на цінні мінерали – сердолік, агат та ін. На схилах ліси, вище – степова рослинність. Біля схилів – курорт Коктебель. Пам’ятка природи, з 1971 року – заповідник.

Певний час Коктебель називався – з 1944 року – Планерським, нині – селище міського типу Судацького району. Розташований на узбережжі Коктебельської бухти, біля підніжжя вулканічного гірського масиву Карадаг за 20 км від залізничної станції Феодосія.

Ямна культура – археологічна культура серед. III – поч. II тис. до н. е.

Катакомбна культура – археологічна культура раннього бронзового віку. Її пам’ятки датуються кін. III – поч. II тис. до н. е.

Як тут не згадати знаменитий вигук одного з героїв (героїнь) комедії Грибоєдова «Лихо з розуму»: «Нащо знати географію? Скажеш візнику, куди тобі треба, він тебе туди й довезе!..»

«Учені в царині географії, – зазначав ще Плутарх, розпочинаючи свої порівняльні життєписи, – позначають невідомі їм землі на самому краю карти, роблячи іноді написи, що за ними – «безводні піщані пустелі, що кишать звірами», або: «непроходиме болото», або: «холодна Скіфія», чи то – «крижане море».

Є в науці думка, що Чорне море названо чорним не за колір води, а за розміщення відповідно до сторін світу. Для українців, наприклад, Чорне море – це південь, а ось для греків Чорне море – це північ. А північ називалася «чорною», «темною» (тоді як південь, навпаки, «білим», «світлим»). То й люди, котрі жили на березі чорного, темного (себто північного) моря, теж звалися «чорними», «темними» людьми. (У тюрків, наприклад, слово «чорний» може означати північний). Тоді назва кіммерійців, можливо, й означає північні люди, люди, які живуть на півночі (якщо дивитися із Середземного моря), побіля північного моря. Але це лише одна з гіпотез.

Зрубна культура; культура епохи бронзи. Виділена В. О. Городцовим у 1901–1903 рр. Названа за способом поховання у зрубах. Тобто у ямах з дерев’яними конструкціями різного роду. Найбільше пам’яток цієї культури знайдено у басейнах Волги, Дону і Дніпра. В Україні відомі два варіанти: степовий і лісостеповий. Вони локалізуються у басейнах Сіверського Дінця та на Дніпровському Лівобережжі. Датується зрубна культура ХVI–XII ст. до н. е. Питання походження її дискусійне. Відповідно до однієї точки зору, вона не має коренів в Україні і виникла як наслідок міграції зі сходу (Середнього Поволжя). В результаті змішання зрубних племен з місцевим населенням – носіями культури багатопружкової і виникла зрубна культура України. На думку інших дослідників, зрубна культура по всій території поширення формувалася приблизно одночасно на місцевому ґрунті. Єдиного центру її походження не існувало.