[162] Л.Лепкий. В річницю смерти полк. Дмитра Вітовського. Літопис Черв. Калини, 1930, VІІ-VІІІ, стор. 3.
[163] Не подаємо прізвища автора, бо не знаємо де він.
[164] Те саме.
[165] M. Paleologue. An Ambassadors Memoirs. Vol. I., London, 1923, tо. 327.
[166] М.Грушевський. Ілюстрована історія України, Київ, 1918, стор. 540.
[167] Роман Сушко. Січові Стрільці за Центральної Ради, Кал. Червоної Калини на рік 1928, ст. 10.
[168] Дмитро Дорошенко. Історія України, 1917-1923 рр., том І, Ужгород, 1932, стор. 419.
[169] Цит. за В.Кучабським. «Від первопочинів до проскурівського періоду», Збірник «Золоті Ворота», Львів, 1937, стор. 36.
[170] Роман Сушко. Цит. спомин, стор. 18.
[171] Роман Сушко. Цит. спомин, стор. 20.
[172] Іван Оліфер. «Голос Читача», – зауваження до споминів С.Самійлеика, «Свобода», ч. 167, 31 серпня 1955 р.
[173] В.Кучабський. Цит. твір.
[174] Олександер Удовиченко. «Петлюра в боях за Київ», «Народна Воля», Скрентон, 27 травня 1954.
[175] Мих. Грушевський. На порозі Нової України. Київ 1918, стор. 49.
[176] М.Грушевський. Ілюстрована Історія України, Київ 1918, стор. 570.
[177] Є.Коновалець. Причинки до історії української революції, 1948, стор. 6
[178] Є.Коновалець. Цит. твір, стор. 8.
[179] І.Вислоцький. 16 місяців в рядах Київських Січових Стрільців, Літопис Ч. К., Львів 1935, VII-VIII, стор.32; В.Кучабський. Цит. твір, стор. 81.
[180] В.Кучабський. Цит. твір, стор. 81.
[181] Роман Сушко. Знак часу. Літоп. Черв. Кап., Львів 1929, І, стор. 18.
[182] В.Кучабський. Цит. твір, стор. 74.
[183] Є.Коновалець твердить, що Д.Дорошенко мав у гетьманському уряді мінімальний вплив. Цит. твір, стор. 11.
[184] Д-р О.Назарук. Відкритий лист до гетьманського міністра внутр. справ. Кістяковського. «Діло», Львів 28 серпня, 1918 р.
[185] Є.Коновалець. Цит. твір, стор. 16.
[186] Д-р В.Старосольський. Національний і соціяльний момент в українській історії. Відень, 1915, стор. 8.
[187] В.К. Січові Стрільці. Львів, 1921, стор. 15,22.
[188] Те саме, – стор. 23.
[189] Д-р О.Назарук в своїй книжці «Рік на Великій Україні», Відень, 1920, стор. 81, пише: «Українське національне повстання проти гетьмана мусіло вибухнути, бо він 1) оперся на російськім елементі, 2) був надто реакційний в революційному часі».
[190] В два дні після цього д-р О.Назарук змінив свою думку і, виступаючи з привітом на загальному зібранні всіх стрільців Загону, яке відбулося 15 листопада в Стрілецькій Світлиці в Білій Церкві, заявив, м. ін., що, пізнавши ситуацію, яка витворилася в Україні, він прийшов до переконання, що Січові Стрільці більше потрібні в Києві і він є впевненнй, що вони з честю виконають покладене на них завдання. (Стаття: Державник. «Мотовилівка». Вістник Пресової Кватири УСС, Новий Ульм, січень 1954. стор. 9.) Про цю зміну свого погляду писав пізніше д-р О.Назарук в своїх споминах: «…Тепер розумів я також ухвалу Стрілецької Ради в Білій Церкві: не йти на Львів… Я піддався вже був загальній думці, що як матимемо Київ, тоді матимемо й Львів. Була це загальна думка і наддніпрянців і галичан, що працювали на Великій Україні, в першій мірі Січових Стрільців». (Д-р О.Назарук. Цитов. твір, стор. 80).
[191] А.Крезуб. Бої за Львів і наддніпрянські Січові Стрільці. Львів. Календар Черв. Кал., 1930 р., стор. 32.
[192] В.Кучабський. Цит. твір, стор.103, 104; Є.Коновалець. Цит. твір, стор. 14.
[193] В.Кучабський. як вище, стор.105. Ці слова Петлюри подають другі автори в дещо зміненій версії. Р.Давний в книжці «Про Січових Стрільців» Відень 1921, стор.43, так переповідає цей висказ Петлюри: «Я знаю, ми йдемо на певну загладу, але мусимо зробити це для самої історії. А знаєте, в мене дуже погідно на душі, я чогось то вірю в нашу перемогу». Очевидно, що Петлюра, говорячи про загладу, в дійсності таким песимістом не був, та вірив в успіх повстання.
[194] Д.Дорошенко. Історія України 1917-1923 рр. Том. ІІ. Ужгород, 1930, стор. 414,415.
[195] В.Винниченко. Відродження нації. Частина ІІІ. Відень, 1920, сторінки: 90,97.
Читать дальше