Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

Під час багатьох тяжких боїв Українських Січових Стрільців, на їхньому шляху від Карпат по Тернопіль попадали в ворожий московський полон в роках 1914-1917 різні частини, групи, або й поодинокі стрільці. Кожну таку втрату в бойовому стані сотень і куренів відчувалось дуже болюче, як послаблення УСС, як вихід із рядів багатьох найкращих старшин, підстаршин і стрільців, головно т. зв. «старої войни». Іх брак не всилі були заступити молоденькі новобранці та новоприділені запасні старшини українці із австрійської армії, що в переважній частині не розуміли ідеології, мети і завдань такої політично-військової формації, якою були УСС. Також і під духово-ідейним оглядом значно обнизився престиж УСС, коли в боях на Лисоні і під Потуторами восени 1916 року попали в полон найстарші і найбільш випробовані учасники передвоєнного стрілецького руху та карпатських боїв, найкращі бойовики та передові носії того стрілецького духа, що був основою ідейно-моральної, політичної і бойової сили УСС. Відходили вони, здавалось, назавжди в далекі табори полонених. Але химерна доля захотіла інакше…

Бо якраз навпаки, тим Українським Січовим Стрільцям, що в роках 1914-1917 попали в московський полон на Сибір, на Волгу, до Туркестану, в копальні донецького та криворізького басейну і в інші місця бувшої широкої Росії, призначено було стати творцями нової формації Українських Січових Стрільців, у непередбаченій ніким новій історичній ситуації в Україні після березневої революції. Їм довелося стати організаторами, ідейними керівниками та основними військовими кадрами цієі нової, військової і революційної формації, що під старою назвою «Січових Стрільців» відограла важну ролю в історії української революції та своєю безпосередньою участю в збройній боротьбі за нашу державність була в критичних моментах рішальною силою. Вони започаткували той найсвітліший період історії Українського Січового Стрілецтва, що був основною метою його історичної місії.

Зараз після вибуху російської революції зорганізувався в Києві, в березні 1917 року, провід українського революційного руху: Українська Центральна Рада. По всій Україні почалася стихійна розбудова національного життя. Нестримний гін пробудженої нації виявився в могутніх, масових маніфестаціях. Визволена енергія організує розбуджені із довголітнього рабства народні маси. Засуджена ще недавно цілим світом на смерть, велика нація воскресла до нового життя. Організувалася українська армія, українізація обхопила всі частини російської армії, де служили українці. Українська Центральна Рада, під проводом Михайла Грушевського, своїм І-им Універсалом із гордістю та радісним ентузіязмом проголосила на весь світ, що «від нині самі будемо творити наше життя…», та стала авторитетним національно-державним представництвом українського народу. Усе це відбувалося скорим темпом, стихійною силою, протягом тільки кількож тижнів.

Ще недавно, коли амбасадор Французької Республіки при петербурзькій владі, М.Палеольог, запитував царського прем'єра Горемикина про стан української проблеми в Росії, то той самовпевнено заявив, що українська проблема в Росії взагалі не існує, а її тільки штучно пропагує нікчемна купка австро-німецьких шпигунів із Союзу Визволення України у Відні. [168] [165] M. Paleologue. An Ambassadors Memoirs. Vol. I., London, 1923, tо. 327. Ту саму мерзенну брехню повторив із думської трибуни московський міністер закордонних справ Сазонов 9 лютого 1915 р., заявляючи, що український рух в Росії утворився за німецькі гроші. [169] [166] М.Грушевський. Ілюстрована історія України, Київ, 1918, стор. 540. Так оклевечували московсью великодержавники український рух перед усім культурним світом, надаючи йому п'ятно німецької інтригb. А тепер і прийшов той передбачений Т.Шевченком час, коли в крові революції встала потоптана Московщиною українська правда. На сцену історії увійшла пробуджена велика українська нація.

Цей несподіваний величавий зрив українського народу був доказом його життєвої сили та будив у кожного великі надії на майбутнє. Невідхильною силою історичного процесу, вся українська справа та її зна чення, як рівно ж центр українських національно-державних змагань, перенеслись із дотеперішнього галицького П'ємонту на вільний, наддніпрянський материк, що станув на порозі свойого незалежного державного життя.