Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

Сповняючи цей наш Святий обов'язок, ми повинні створити таку силу, яка змогла б допомогти українському народові здобути і закріпити те все, що було проголошено в Третім Універсалі. В порозумінні і за згодою Генерального Військового Секретаріяту – Головна Рада Галицьких, Буковинських і Угорських Українців приступає до переводження організації військових частей з галицьких, буковинських і угорських Українців…»

Відозву підписали: Іван Лизанівський, як голова, товариш голови Гр.Лисенко, секретар Федь Черник, члени: Микола Низкоклон, Іван Чмола, Євген Коновалець і Роман Дашкевич. [171] [168] Дмитро Дорошенко. Історія України, 1917-1923 рр., том І, Ужгород, 1932, стор. 419.

Та знаменна відозва, що так близько нагадує маніфести ГУРади та УБУправи в 1914 р., є історичним документом, що покликав до життя формацію Січових Стрільців в Києві. Почуття відповідальности та національного обов'язку були тими моральними спонуками, що керували її ініціяторами і творцями.

Крім згаданих вище осіб, до перших організаторів Куреня Січових Стрільців належали: В.Семець, А.Домарадський і Г.Гладкий.

Більшість підписаних під відозвою осіб, як також майже всі пізніші передові старшини і організатори Куреня Січових Стрільців – це були активні члени передвоєнних Січових Стрільців у Львові, або які воювали від 1914 року в рядах Українських Січових Стрільців.

Назва «Куреня Січових Стрільців» та особовий склад його організаторів і старшин вказували, що нова військова формація буде продовженням обох згаданих Стрілецьких формацій. Основана на тій же ідеології, зорганізована на засаді добровільности, та мала ту саму мету: здобуття і закріплення самостійної і соборної української держави. Першим командантом куреня призначив Військовий Секретаріят сот. Олександра Лисенка. Осідком та місцем кватирування куреня була касарня при вул. Пирогівській, ч. 9.

На оголошений поклик численно збиралися добровольці з полонених галицьких, буковинських і закарпатських українців, які втікали з різних російських таборів полонених та з великими перешкодами продиралися до Києва. Перші явилися добровольці з табору в Дарниці. Впродовж місяця було вже в курені коло 200 стрільців. Найбільша кількість свідомих добровольців прибула під проводом О.Думіна з Катеринославщини і Кривого Рогу – разом 263-ох. Вони прибули в половині січня 1918 р. та утворили другу сотню під командою І.Чмоли.

Початки організаційної праці при організації київських Січових Стрільців не були легкі. Спізнене на кілька місяців формування куреня почалось серед крайно несприятливих відносин, повного розвалу суспільно-державного життя, загальної анархії та безладдя, хаосу революційних настроїв, які дуже утруднювали усяку творчу державно-громадську працю. Новостворена формація вимагала основної перебудови на здорових засадах та мусіла відмежуватись від розкладових впливів і кличів.

Хоч ці перші добровольці, які зголосились до Січових Стрільців, були ідейним та національно свідомим елементом, то багато з них, пояснюючи фальшиво принципи демократії, захопилось новою ідеєю радянського ладу в війську. Агітатори, яким залежало на тому, щоб знищити українську збройну силу та не допустити до зорганізування здисцицлінованого куреня Січових Стрільців, ширили між Стрільцями недовір'я та ненависть до старшин. Внаслідок цього почали показуватись в курені ознаки безпорядків, безладдя в касарні, та часті мітинги. В перших тижнях існування куреня, його вартість була дуже мала. Але ідейна і патріотична більшість стрілецтва давала надію, що всі перешкоди переможеться.

В першій половині січня 1918 року прибула до Києва з табору полонених у місті Дубовка над Волгою більша група бувших старшин і підстаршин УССтрільців: А.Мельник, В.Кучабський, Р.Сушко, П.Пасіка, Д.Герчанівський, Ф.Микуляк, М.Матчак та інші, які як рядовики вступили в склад куреня Січових Стрільців. Разом із дотеперішніми старшинами та стрільцями (УСС), які вже були в складі куреня: – Ф.Черником, І.Чмолою, А.Домарадським, В.Семцем і іншими, – вирішили вони зреорганізувати Курінь Січових Стрільців та утворити з нього здисципліновану та боєздатну військову формацію.

На 19 січня 1918 року скликали курінні збори-віче всіх стрільців, на яких прийшло до остаточного бою між прихильниками виборности старшин і мітингового ладу в курені, та тими, які були за суворою дисципліною. Ці останні вияснили присутнім шкідливість радянського ладу в війську та безумовну потребу послуху наказам старшин. Вони доказували, що серед панівного довкруги розвалу й безладдя, тільки твердо здисципліноване та ідейне військо зможе відвернути ту велику небезпеку, що надтягає з півночі на Україну. Збори були дуже бурхливі, бо прихильників радянства підтримував присутній на них голова Всеукраїнської Ради Військових Депутатів та грозив роззброїти Січових Стрільців. Момент був критичний, бо від постанови зборів залежало дальше існування Січових Стрільців. Гарячі патріотичні промови старшин та деяких стрільців, переважно бувших УСС, вирішили перемогу стрілецької, державницької ідеї. Приявне на зборах Січове Стрілецтво майже одноголосно скасувало вояцькі ради в курені та постановило підчинятись без застереження наказам старшин та твердій військовій дисципліні.