Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

УССтрільці розуміли особливий трагізм тодішнього положення та об'єктивно оцінювали всі причини, що його викликали. Вони не поділяли тих політичних тенденцій, що сепарували долю Східньої Галичини від українського материка, та які випливали із недовір'я у власні сили українського народу. УССтрільці рішуче засуджували політичні комбінації В.Панейка в Парижі з представниками реакційної Росії та поборювали прихильників тої політики серед галицьких кіл на Україні. Вони були послідовними соборниками та однодумцями свойого духового провідника, полк. Дмитра Вітовського, який, перебуваючи в Парижі в травні і червні на Мировій Конференції, разом з д-ром М.Лозинським та делегатами Директорії УНР, Сидоренком і Шульгином, рішуче відкидали та поборювали шкідливі для української справи політичні концепції В.Панейка і С.Томашівського. [164] [161] Д-р О.Назарук. Рік на Великій Україні. Відень 1920, стор.315. О.Доценко. Літопис Української Революції. Том ІІ, книга 4, 1923.

І тому дуже правильною вважаємо думку Л.Лепкого, яку він висловив в статті з нагоди 11-их роковин смерти полк. Д.Вітовського, який згинув в летунській катастрофі 8 липня 1919 р.: «Трагічна смерть Вітовського під Ратибором тісно в'яжеться з пізнішою трагедією УГАрмії . Бо коли б не згинув Вітовський, то хто зна, яка була б її дальша доля…» [165] [162] Л.Лепкий. В річницю смерти полк. Дмитра Вітовського. Літопис Черв. Калини, 1930, VІІ-VІІІ, стор. 3.

Не може бути найменшого сумніву, що сильна авторитетна індивідуальність та ясний національно-державницький світогляд Вітовського, були б успішно протиставилися психозі зневіри та шкідливим політичним сугестіям деяких старшин-чужинців.

Але з другої сторони УССтрільці протиставилися також усім зневажливим обвинуваченням про «зраду галичан» та неслушним закидам під адресою УГАрмії, які не брали під увагу того виїмкового положення, в якому тоді найшлася УГА.

Бойові частини бригади УСС перебували тоді в околиці Браїлова на північ від Жмеринки. Вишкіл та Кіш поміщувалися в районі Ялтушкова.

Звідси відступила бригада УСС на південь в околицю Бершаді. Тиф шалів далі. Серед тяжкої зими та голоду залишалося на шляху відступу багато хворих без помочі. Щоб рятувати рештки УГАрмії, яка не діждалася від командування Добровольчої Армії сподіваного відпочинку та стояла на порозі повного знищення, у Вінниці заснувався т. зв. Революційний Комітет, який розпочав переговори з большевиками. 12 лютого 1920 р. підписано перемир'я з командуванням ХІІ-ої совєтської армії.

Дальший похід УГА спинився. Пошесть тифу зменшилась. Багато виздоровців вернулося до бригади, яка збільшила свій стан. З весною покращав також моральний стан стрільців. Бригада УСС знову віджила.

На основі уміщеної в договорі з большевиками постанови про реорганізацію УГА, переведено основні зміни в бригаді УСС. Утворено т. зв. І Бригаду Червоних Українських Січових Стрільців (на місце давнішого ІІ-го корпусу), в склад якої увійшли крім бригади УСС, також частини 3-ої та 7 –ої бригад. Бригада УСС стала тепер 1-им піхотним полком під командою сот. З.Носковського, 3-тя бригада – 3-ім полком, командант сот. П.Бакович, а 7-ма бригада – 7-им полком, командант сот. Р.Волощук. Командантом полку артилерії став от. Ю.Шепарович. Під командою сот. Скацеля сформовано дивізіон кінноти в складі двох сотень. Комісарем бригади був призначений М.Баран, комуніст, колишній сотник УСС. Якийсь час командували бригадою полк. Шаманек, а після нього сот. Білинкевич.

Колишній І-ий корпус переформовано на 2-гу бригаду, ІІІ-ій корпус на 3-тю бригаду. Кожна з тих новоутворених бригад приділена була до різних большевицьких дивізій. 1-у бригаду УСС приділено до 44-ої дивізії, що стояла в районі Чуднова.

Про тодішні переживання і настрої УССтрільців оповідає старшина Н.Н.: «Умовини співпраці з большевиками, зокрема для старшин, були прикрі. Червоне командування вперто звертало увагу на большевицьку активізацію бригади УСС і в тому напрямі йшов невпинний натиск… Та було в нас при УСС велике почуття відповідальности за збереження української збройної сили, бо відчували ми надто добре, що як довго вона існуватиме, так довго актуальною залишається наша справа, ціль наших кривавих важких змагань. Перебули ми, УСС, школу за Австрії, не одно перетерпіли, щоб лиш удержати в руках зброю на слушний час. Гаслом нашим стало і тепер: Витримати за всяку ціну, зберегти армію в трудних умовинах соціяльної революції, працювати над її збільшенням і скріпленням. Тому і відхід на фронт весною 1920 р. повітали ми радісно, надіючись змін на краще». [166] [163] Не подаємо прізвища автора, бо не знаємо де він.