Валентин Чемерис - Ордер на любов (збірник)

– У церкві обручення було б пишнішим, але і в нас не прісно вийшло, – раділа задоволена Соломія, цілуючись із «матір'ю» молодого, тіткою Христею, маленькою, чорноокою сміхотливицею. – Дай, Боженьку наш милостивий, молодим нашим щастя міх, добра міх і діточок купу та довгих літ життя у парі, злагоді й любові!

– Амінь, – підсумував Омелько, який крім ролі батька молодого, ще й успішно грав роль попа.

Швиденько (до обіду, до початку весілля вже залишалося обмаль часу) здійснили ще й обряд вінкоплетіння.

Слобожанські хлопці та дівчата, розпашілі й галасливо-сміхотливі (після того, як їх Соломія дечим пригостила) подалися за слободу в степ за квітами для вінків жениху й молодій, що їх лагідно називали вінчатоньками, себто маленькими вінками. З піснями, жартами й вигуками назбирали квітів барвінку, рути-м'яти, ромен-зілля білого, синіх волошок, дикої рожі, а виплітаючи віночки, голосисто виводили:

Весело називаючи молоду й молодого княгинею та князем, одівали їм на голови вінки і повели їх слободою, співанками славлячи жениха й наречену, а на березі ще й побризкали їх літеплом Кальміусу…

А потім замріяно слухали як туркотять у прибережжі дикі голуби, які теж віншували від імені Кальміусу молодих…

Перстенями молоді, як і велить звичай, обмінялися вже на весіллі, що хутенько зібралося на хуторі в Савки Пишногубого (Чули?.. Збирайтеся швидше, та гайнемо – осавул свою дочку віддає. За кого?.. Та за табунника свого Тараса, котрий Оксану було викрав і з нею на Січ до самого кошового гайнув, а повернулися вони з бомагою, що велить їм на рушник ставати і Савка тому перечити не має права – отаке-то лучилося в нашій слободі!..)

Весело називаючи молоду й молодого княгинею та князем, одівали їм на голови вінки і повели їх слободою, співанками славлячи жениха й наречену…

Жіноцтво й дівоцтво співало весільних пісень, а Омелько Пугач, граючи роль попа (слобожани не відали, хто він такий і де у слободі взявся, тож сприймали його за мандрівного батюшку-розстригу, які мандрують краями від села до села) поставив молодих на простелений рушник, і гучно, як і годиться попу (його закудлана руська борода тільки переконувала слобожан, що він істинний піп, адже місцеві чоловіки борід за козацьким звичаєм не носили, а тільки вуса, щоправда, розкішні, куди тим руським бородам!), так ось він як у трубу ієрихонську загудів:

– Вінчається раб Божий Тарас на рабі Божій Оксані – во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Але перед цим оголошенням Омелько Пугач, погладивши свою вічно закудлану, хоч і розкішну, бороду, чи не громоподібно – і звідки в нього такий голос? З якої труби, схованої в його невеликих грудях лунає?! – запитав молодих спершу жениха, потім наречену:

– Чи по добрій згоді і власній волі береш ти, Тарасе, дівицю Оксану собі в супутниці життя, в дружину вірну?

– По добрій, отче, по власній волі, – підтвердив Тараса?

– Чи по добрій згоді і власній волі береш ти, Оксано, собі в чоловіки козака Тараса?

– По добрій, отче, по власній волі, – підтвердила наречена.

– Ну й добре, ну й будьте щасливі, – з радощів Омелько аж руки потер.

Вважалося, що саме в цю мить з неба таємно сходить на молодих Божа благодать, яка й освячує їхній шлюб.

Затим Омелько Пугач (піп!.. Істиний піп!..) підніс молодим срібний келишок з червоним вином, що було змішане з водою і молоді по черзі надпили з нього й Омелько, благословляючи, взяв їхні руки, з'єднав їх у своїх руках, кажучи (певно не від ритуалу, а ввернув від себе):

– Десять пісень у ведмедя (весільчани затихли: чого це він згадує якогось ведмедя?) і всі вони про мед. То хай же у вас, молодята, ваші десять пісень теж будуть про одне і те ж: про любов!

Весільчани схвально зашуміли: ловко ввернув піп-розстрига, ловко! Тримаючи молодих за з'єднані руки, Омелько тричі обвів їх навколо столика, на якому стояла ікона Божої Матері, кажучи:

– Як коло ви щойно зробили нерозривне, то хай і життя ваше буде таким же нерозривним, і великим кругом на чорній землі в білому світі під сонцем нашим ясним і благодатним, осяяне Божою прихильністю і любов'ю батьківською нашого Господа!