Валентин Чемерис - Ордер на любов (збірник)

Переможці захопили значні трофеї, у тому числі 120 гармат та великий військовий обоз.

Осман II, окрилений успіхом, розпочав широкомасштабну підготовку до завершальної війни з Польщею. Перед його палацом у Стамбулі з'явився бунчук з кінською гривою. Це означало, що в майбутньому поході особисто візьме участь сам султан.

Над Польщею нависла смертельна небезпека. Союзників у неї фактично не було. Допомогу нізвідки було чекати. Здавалось, усе. Кінець польській незалежності. Ось тоді уряд Варшави і звернувся – чи не уклінно – до українських козаків: рятуйте Річ Посполиту!

У червні 1621 року в урочищі Суха Діброва, що неподалік Білої Церкви, зібралася козацька рада із цього приводу: брати участь у війні з турками на боці поляків чи не брати?

Гетьман і старшини розуміли: султан не обмежиться розгромом Польщі, а вдарить потім і по Україні. Усе обміркувавши, ухвалили забути – бодай на час небезпеки – всі старі образи і утиски, що їх чинила шляхта проти козаків і створити козацько-польську коаліцію для боротьби з «бусурманами».

З цього приводу на чолі делегації старшин П. Сагайдачний відправився до Варшави, де гордовиті шляхтичі улесливо називали його «творцем великого і доброго».

Сагайдачний отримав авдієнцію в короля, під час якої виклав перед ним козацькі вимоги політичного характеру, у тому числі й офіційного визнання польським урядом акта відновлення православ'я в Україні. Католицький єпископ Франческо Чіріолі про це так писатиме в листі до кардинала Людовіга:

«…З другого боку багато хто з цих сенаторів не тільки вважає, що було б величезною шкодою втратити допомогу козаків; військо яких вихваляють як більш боєздатне і краще організоване, ніж те, яке очолює коронний гетьман, а й підкреслюють небезпеку, якщо ці козаки не битимуться проти турків і тому говорять, що в даний момент необхідно піти на поступки, аби вони лишилися вдоволеними». (На поступки шляхта піде – змушена була піти, але своїх обіцянок козакам ніколи потім не буде дотримуватися.)

Хто такі запорозькі козаки шляхта попри свою стійку і, здається, вікову неприязнь до них, добре знала.

Ось хоча б один із прикладів.

Жив та був у роках 1543 (Папроцька Воля, тепер ПНР) – 1614 (Львів) Бартош Папроцький – польський історик-геральдист і поет. У своїй праці «Герби лицарства польського» (Краків, 1584) розповідає, зокрема, і про турецько-татарські напади на територію України, про життя, побут, звичаї, морські походи українських козаків. Правда, буцімто саме він (принаймні, так в УРЕ) «вихваляв гнобительську політику польської шляхти – а вона таки була гнобительською – зневажливо ставився до запорожців».

Гм-гм…

Можливо, щось десь у нього таке й прохопилося – чи прохоплювалося, я не спеціаліст по Папроцькому, а шляхтич є шляхтич та ще польський, – але разом з тим це він, польський історик-геральдист і поет Бартош Папроцький у віршованому зверненні (прозовий переклад) «До поляків», що адресоване шляхті і було надруковане в Кракові у 1575 році писав: «Не думайте, що я улещую руським (себто українцям. – В. Ч.), я недавно ще живу серед них і не з ними виховувався; але я відразу ж поцінував їхні славні діла, які заслуговують вічної пам'яті серед потомства. Не раз протягом року ці достойні люди переслідують татар і піддаються небезпекам війни. Як мужні леви охороняють вони християнство: майже кожний з них може назватися Гектором. Не маючи від нас ніякої допомоги, вони доставляють нам такий спокій, як волам, яких відгодовують… Не носять вони яскравого вбрання; вони покриті славою, яка дорожче ваших нарядів. Слава цього народу поширена всюди і залишиться за ними на віки вічні, хоч би Польща й загинула. Що робив Геркулес, який побивав гідр і не щадив земних богів, то на Русі зуміє зробити кожний. Самсон розідрав пащеку леву; подібні подвиги в наш час русаку зазвичай. Могутній турок роззявив на нас пащеку, і хоробрі русаки не раз совали до неї руку. Ринувся б він з могутнім військом і в Польщу, але зупиняє його руська сила… Будьте ж задоволені славою, яку вони (вам) здобувають, хоча й нема вас між ними у походах; не зазіхайте на руське майно, якщо кожний раз, коли треба воювати, ви сидите десь у лісі…»

У серпні 1621 року Сагайдачний з величезною армією – 41 тисяча кінноти з 22 гарматами прибув на берег Дністра під Хотин. Коронний гетьман Ходкевич зібрав лише трохи більше 57 тисяч.

Турків вигулькнуло під Хотином біля 300 тисяч та ще й 100 тисяч татар в придачу. (За іншими даними перших було 150 тисяч, а других 60, але все одне перевага наступаючих була величезна!)