Валентин Чемерис - Ордер на любов (збірник)

Могила його не збереглася – на відміну від пам'яті про нього. Головний собор Братського Богоявленського монастиря (нині територія Національного університету «Києво-Могилянська академія») у свій час підірвали більшовики. Буцімто борючись з релігією як з «опіумом народу».

Але забережні й сьогодні неприступні стіни неприступної Хотинської фортеці, тож на високих дністровських кручах стоїть пам'ятник гетьману.

Згодом пам'ятник з'явиться і в Києві на Подолі.

У день 300-річчя з дня смерті Петра Конашевича Сагайдачного до його пам'ятника державні діячі незалежної України покладуть квіти.

Тодішній голова Верховної Ради України Іван Плющ наголосив, що Петро Сагайдачний «є яскравим свідченням того, що Україна відроджує свої духовні, історичні і культурні святині.

Влаштовуючи такі заходи, ми щоразу відкриваємо ще одну сторінку істинної історії України». Що «відроджуючи Україну і віддаючи належне її духовним подвижникам, ми відкриваємо і пишемо нові сторінки української історії…»

Жаль тільки, що прапор і шабля Сагайдачного все ще чомусь досі зберігаються в музеях… Польщі. (Як запорозькі прапори, приміром, в Росії, разом з клейнодами.)

«Ну для чого вони Польщі?» – запитує в Інтернеті український журналіст.

А й справді – для чого?

«Давайте організуємо міждержавний обмін реліквіями: поляки нам наше, ми їм – польське! – слушно пропонує журналіст. – У музеях Польщі зберігається чимало експонатів козацької доби, які мають для українського народу важливе, навіть містичне значення. Наприклад, прапор та шабля Сагайдачного, кухоль Б. Хмельницького, Універсали, книги, документи, зброя, прапори… Для сучасних польських дослідників це просто експонати, які мають досить таки невисоку цінність.

У той же час у нас зберігається чимало картин, гравюр, зброї, документів польської шляхти, які для нас не мають якогось такого великого значення. Та й спеціалістів із старої польської мови всього кілька…

До чого веду? До поглиблення дружби і взаєморозуміння між нашими народами.

Адже Польща, одна з небагатьох країн, з якою нам вдалося налагодити і підтримувати теплі, добросусідські стосунки. Якось ми навчилися домовлятися з поляками, на відміну, скажімо, від росіян…

То чи не спробувати зробити звичайний міжкультурний обмін?

Давайте хоча б попросимо польських друзів передати державним українським музеям хоча б реліквії Сагайдачного, Хмельницького, експонати часів козаччини. А Україна підбере відповідні речі і документи Речі Посполитої.

І зробити те все на високому міждержавному рівні.

Уявляєте, який підйом дружніх почуттів відчують як українські, так і польські патріоти!

Українська держава нарешті отримає втрачені сотні років тому козацькі реліквії. Поляки отримають свої.

Адже не секрет, що рівень зберігання у наших музеях і архівах на порядок нижчий, ніж у сусідів. Музеї і архіви у нас періодично грабуються, горять, затоплюються… Хочеться подякувати нашим польським друзям, які зберегли українські реліквії переважно у зразковому стані…

Давайте може почнемо на рівні парламентської комісії з повернення культурних цінностей, створення якої ініціює народний депутат і Голова наглядової ради журналу „Музеї України“ Ольга Боднар. Підключимо Мінкульт, МЗС, науковців… Зробимо відповідне звернення Президента…

Мені чомусь соромно, що в країні ніхто на державному рівні не займається поверненням наших культурних цінностей. І чому?

Не розумію, чому вже майже три роки про всі ці проблеми доводиться говорити мені, простому журналісту, який має дуже високе звання приватного підприємця і позаштатного помічника народного депутата, а не легіону добре оплачених з бюджету чиновників. З кабінетами, водіями, пільгами і постійними закордонними поїздками, з яких вони крім яскравих особистих вражень та пристойних добових нічого не привозять?

Уже уявляю, як почнемо розгортати кампанію з культурного обміну з Польщею власним куцим коштом, через нерви і промовисті косі погляди… І розумію, що почнемо! І, як завжди отримаємо результат!