Валентин Чемерис - Ордер на любов (збірник)

– Мене купив заможний та вельможний капу-кулу [15] Капу-кулу, так називалися «слуги, які знаходилися при дверях», себто служки султанового палацу. із Міста коханців. Чимало було в нього наших дівчат, красулечок хіба ж таких. їх він купував на Аврет Пазари, де продавали жінок. І хоч мав не одну жінку-мусульманку, але наших дівчат ґвалтував як навіжений і всіх дітками наділяв. Наділив і мене турченям проклятим, турським синочком, що став уже й моїм рідним синочком…

– І ти… ти потурчилась? – для чогось запитав Петро, хоча й так усе було ясно.

– А що мала робити, Петрику? Підкажи… – він мовчав, звісивши голову, вона теж помовчала, зітхнула. – Ти далеко тоді був, на незнаній мені Січі, до якої не догукаєшся і не докричишся. Та й нічого ти мені не обіцяв…

Було в нас просто захоплення одне одним. Прогулянки над Дніпром – та й по тім… А коли вже я в неволі опинилася, то… То що мала робити? Або гинути, або потурчитись і якось з бідою пополам жити. Прийняла іслам. Хоч і з турченям, але, як бачиш, жива. Та бодай так не жити, Петрику, який колись був мені люб…

Козаки в гарячці й сум'ятті бою ледь було не порішили потурначку та ще з дитям-турченям, але Сагайдачний, спохопившись, заступився.

– Не змогли ми захистити своїх людей, не маємо права їм і потурнацтвом попрікати. Вони сповна горя й без нас сьорбнули.

– Мене можете вбити, козаченьки рідненькі – всі очі продивилася, вас виглядаючи в неволі, а маля не чіпайте, – плакала Яна і плакала без сліз – виплакала їх за роки неволі. – Дитинча хоч і турченя, але ж і моє вже дитинча. Без вини винувате – та й не зі своєї волі воно прийшло в цей світ. Як і в мене ніхто згоди не питав, чи хочу я мати байстрятко…

А ніч була червона од пожежі, і вогні тріщали й жерли все підряд, що тільки можна було зжерти, кричали, голосили люди.

І козаки з кривавими шаблями носилися там і тут. Тисячу миль вони подолали ревучим морем, аби відомстити людоловам за люд свій поневолений і тепер мстили… Квапились, щоб до ранку впоратись, бранців звільнених та добро захоплене повантажити на чайки і до білого світу в морі зникнути. На просторах його розчинитися між водою і небом поки османи не отямились…

Звільнених бранців було багато, чайки аж осідали, перевантажені, а тут ще й потурнаки та потурначки…

Невже і їх брати? Чи туркам їх залишити, перевертнів, чи смерті їх віддати?..

– Беріть цю жінку з турченям, – велів Сагайдачний козакам. – Бог дасть на рідній нашій землі виросте з нього порядна людина, козаком колись стане – добрий може вийти з нього лицар, братове!

Узяли… Хоча краще б не брали, краще б Яна назавжди залишилася в Сінопі, своїй новій батьківщині, в будинку капу-кулу…

До кінця днів краятиме йому серце згадка про Яну, та чайкою в душі квилитиме вже тоді давня пісня-зойк України:

Були роки – 1516, 1537, 1575, 1589, 1640, 1666, 1671 (а скільки цих років залишилося незафіксованими історією!), коли напади на Україну, як писатимуть історики, досягали розмірів жахливої стихійної біди.

Швидко впоравшись з нападом, козаки повернувшись до гавані, повантажили на чайки полон та здобич і вийшли з Сінопської бухти так же швидко, як і увірвалися до неї, «розчинилися на морі». Завдавши в самому центрі турецького малоазійського узбережжя величезних збитків османській скарбниці. Не кажучи вже за дошкульний удар по престижу імперії.

Отямившись, турки буцімто погналися за козаками і буцімто багато чайок при цьому познищували. Але так свідчать турецькі джерела, а вони завжди перебільшували – і витрати козаків, і свої успіхи в боротьбі з ними.

Буцімто…

Існує кілька версій – турецьких, – що потім відбулося.

За донесенням везира імперський флот, який знаходився в Аккермані, буцімто перехопив під Очаковом козаків, які поверталися з-під Сінопа «і там з Божою поміччю вони були вирубані шаблями, інші в морі потоплені, а деякі… уціліли…» (У біографії Сагайдачного такого не зафіксовано.)

Це одна версія.

Друга.

Буцімто румелійський бейлербей (намісник) Ахмед-паша зібрав 4 тисячі яничар і «багато іншого народу», посадив своє військо на галери, кинувся до гирла Дніпра й очікував там повернення козаків в урочищі Хазілер Хереміх (Переправа Воїнів). Ще й звелів доставити до Очакова гармати з Аккермана. Козаки, які буцімто намагалися пробитися мимо згадуваного урочища, були перебиті й потоплені. Лише незначній купці їх вдалося врятуватися. (Такого факту теж не зафіксовано.)