Юрій Смолич - Мир хатам, війна палацам

Бучне свято на Софіївському майдані було точнісінько як і місяць тому, — коли перший військовий з'їзд одбирав присягу від вояків першої військової частини.

Як і тоді, понад тротуаром вишикувано козаків.

Тільки тоді стояв один полк — «Перший український гетьмана Богдана Хмельницького», на три тисячі двісті багнетів. А тепер полків вишикувано аж два: у шеренгах стояв ще й «Другий український гетьмана Івана Полуботка». Полуботківці мали п'ять тисяч багнетів — їх сформовано з маршових батальйонів, що прибували на київський етап з Чернігівщини, Полтавщини і Сумщини. Зодягнуті полуботьківці були не так ошатно, як богданівці: обіцяних жупанів їм не дали, тільки попришивали жовто–блакитні петлички до старих гімнастерок.

Як і тоді, місяць тому, з гирла Володимирської вулиці урочисто вимарширував повним складом військовий з'їзд.

Тільки тоді, на першому з'їзді, було сімсот делегатів, а тепер — дві тисячі вісімсот, від усіх сухопутних армій та від усіх морських флотів.

Як і тоді, під «присутственными местами» стояли селяни.

Тільки тоді був самий гурт делегатів селянського з'їзду, а тепер позаду президії Ради селянських депутатів та членів «Селянської спілки» — аж обтікаючи фронтон «присутственных мест» — юрмився добрий десяток тисяч: почути Універсал зійшлися люди мало не з цілого Київського повіту.

Центральна Рада — як і тоді — розташувалась на приступках пам'ятника гетьману. Тільки тоді було членів Центральної Ради побіля двохсот, а тепер — близько півтисячі.

Всю іншу вільну просторінь — по тротуарах, у бульварі, ба й на дахах околишніх будинків, — заповнили тисячі людей: такого першого разу не було.

І співаки ще ген завчасу вишикувались обабіч брами в софіївській дзвіниці. І хорів було — два, і обидва — зведені. Один — з преславних капел Кошиця та Кальні–шевського, театру Садовського та архієрейської півчої. Диригувати мав сам Кошиць. Другий — більший — був зведений з усіх київських «просвіт». Студентка Марина Драгомирецька стояла в зведеному хорі на чолі — як головний організатор «співочих товариств» при мистецькій секції «Просвіти».

Петлюра — як і тоді — стояв з папером і читав.

Тільки тоді він читав — прохаємо, а тепер — вимагаємо!

І сьогодні Петлюра був особливо пишний та величавий. Адже на першому з'їзді, місяць тому, його обрано головою «Українського генерального військового комітету» — організації, власне, цивільної. А тепер, після другого з'їзду, він став «генеральним секретарем у військових справах», тобто — військовим міністром у складі щойно, водночас із виданням Універсалу, утвореного Генерального секретаріату, тобто — кабінету міністрів майбутньої української держави.

Обабіч Петлюри стояли Грушевський та Винниченко.

Тільки тепер Винниченко був не лише заступником Грушевського, а й сам собі голова: він щойно очолив сформований Генеральний секретаріат, — обняв у ньому пост прем'єра українського уряду.

Місія Винниченка — на чолі делегації Центральної Ради в Петроград, щоб прийти до згоди з Тимчасовим урядом, — не дала жодних результатів: Керенський протримав делегатів у приймальні… три дні, а тоді… відмовився їх приймати. Не допомогли й телефонні дзвоники на особистий апарат Керенського від його партійних товаришів з Петроградської Ради — на прохання одного з їх старих київських товаришів…

І тому на цей раз Винниченко вже не скривився і не поринув у самокатування, коли брама Софії широко розчинилась, і звідтам з'явився архієрей, попи та диякони з усім іншим причтом. Що поробиш? Будуємо ж державу! Треба піднімати всю націю, отже, й потурати віддавнім схильностям усіх її шарів: віруючих у Бога треба привести до віри в державне життя.

Тільки того разу на кінець молебня вдарили в дзвони на Софії та на Михайлівському монастирі. А тепер — за Софією і Михайлом задзвонили раптом дзвони по всіх київських церквах: на Куренівці, Шулявці, Солом'янці, озвався усіма своїми найстарішими церквами Поділ, бевкнув, нарешті, і тисячопудовий дзвін аж у лаврі, на Печерську.

Весь святобожний Київ правив у цю хвилину молебні «о ниспослании и даровании благоденствия и мирного жития» автономній українській державі, опікуваній її першим урядом, — Генеральним секретаріатом та Центральною Радою.

На шпилі Думи поруч з червоним стягом звився вгору — жовто–блакитний…

Літаки завершили третє — привітальне і прощальне — коло над Києвом і взяли курс на зюйд–вест–зюйд.