Юрій Смолич: Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні

© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

Упорядкування і примітки Н. О. ІШИНОЇ

Вступна стаття В. Г. БЄЛЯЄВА

Редактор тому І. О. ДЗЕВЕРІН

Революція і література — нероздільні. Буремні героїчні дні Великого Жовтня — початок нової, соціалістичної епохи в історії людства — це і живлюще джерело, першопочаток нової літератури нового світу. Молоді творці, письменники першого призову П. Тичина, В. Еллан, П. Панч, А. Головко, В. Сосюра, Остап Вишня, О. Довженко, Ю. Яновський, торували шляхи радянського мистецтва, своїми пошуками і звершеннями утверджували його новий естетичний ідеал, нове ідейне спрямування, новий зміст і нові форми. «Порядком творчої практики, — підсумовував з висоти п'ятдесятиріччя Жовтня Юрій Смолич, — це питання стояло перед кожним літератором ї кожного дня: що писати і як писати, щоб література якнайкраще прислужилася справі революції. І відповідь потрібна була невідкладна, негайна — не завтра, а тільки сьогодні» [1] Смолич Ю. Революція і письменник. Нотатки з першого покоління. — «Вітчизна», 1967, № 11, с. 166. .

Художнє осмислення революційних перетворень життя завжди було в основі змісту радянської літератури. Це всеохоплююче завдання визначило й увесь напрям, характер суспільно-творчого буття учасника і свідка становлення нового суспільства і нової людини, одного з фундаторів української радянської прози Юрія Корнійовича Смолича. Невтомний трудівник літератури, що вперше виступив на сторінках періодики саме 1917 р. І всі твори присвятив сучасності, вже наприкінці життєвого шляху так сформулював своє творче кредо: «Я починав з сучасної теми: в роки, коли я починав, громадянська війна та роки одразу по ній і були сучасністю, а в творчості — сучасною темою. Цій темі я залишився, сказати б, вірним чи не всі півстоліття моєї творчої роботи, дарма що за плином часу сучасна на ті часи тема перетворилася на історико-революційну. А поза тим я й далі вважаю її сучасною, тобто надзвичайно важливою в нашій дійсності. Адже це тема початку нашого післяжовтневого, радянського соціалістичного життя, і відтворювати його для наступних поколінь — аж до нашої молоді в сьогоденні — ідейна справа найпершої ваги… Ніщо з історії Жовтневої революції та з життя покоління, що її творило, не може бути забуте» [2] Смолич Ю. Головне — що сказати людям. — У кн.: Література і сучасність. К., 1977, вип. 10, с. 176–177. .

Життя і боротьба покоління революції незмінно перебували у центрі творчої уваги митця, до яких би жанрових форм він не звертався: соціально-побутової повісті, роману-памфлета, пригодницького роману, детективу, науково-фантастичного роману, роману виховання, памфлета, історико-революційного, автобіографічного роману, есе, літературного портрета, різних форм мемуарної прози. Письменник виняткової творчої енергії, він постійно розширював аспекти відтворення панорами загальнонародного життя революційної епохи, він значною мірою збагатив проблемно-тематичні, жанрово-стильові, сюжетно-композиційні можливості української прози.

Юрій Корнійович Смолич народився 7 липня (за н. ст.) 1900 р. в місті Умані, в сім'ї вчителів. Його дитячі і юнацькі роки минали в Умані, Стародубі, Білій Церкві, Глухові, Кам'янці-Подільському. З 1913 р. живе у Жмеринці, де й закінчує 1918 р. гімназію. Тут він виступає з першими літературними спробами, редагує рукописний журнал «Штрихи», бере участь у самодіяльному драматичному гуртку.

По закінченні гімназії Ю. Смолич вступає до Київського комерційного інституту. Тікаючи від загрози гетьманської мобілізації, залишає інститут. У Жмеринці у «Добровільному загоні по боротьбі з висипним тифом» він працює санітаром, лікпомом, начальником моргу. Тоді ж Ю. Смолич став актором Червоноармійського театру-студії, з 1922 р. — у театрі ім. Івана Франка. У 1924–1928 рр. працює інспектором театрів Головполітпросвіти Наркомосу УРСР, редагує журнали «Сільський театр» (1926–1929), «Універсальний журнал» (1928–1929), пізніше — «Літературний журнал» (1936–1939), журнал «Україна» (1943–1950).