Юрій Смолич - Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні

Плідним було й звертання Ю. Смолича у цей період до наукової фантастики. В російській літературі вже набули визнання такі твори, як «Аеліта», «Гіперболоїд інженера Гаріна» О. Толстого, «Людина-амфібія», «Голова професора Доуеля» О. Бєляєва, в українській же прозі цей жанр ще тільки формувався («Фантастичне оповідання» І. Сенченка, «Ідуть роботарі» В. Владка, «Червона ракета» П. Лісового, «Кришталевий край» Д. Бузька). Для Смолича характерне виразне бажання розвинути цей жанр в українській прозі і водночас розвінчати (інколи шляхом пародіювання) вироблені штампи буржуазної фантастики.

Романи, що складають трилогію «Прекрасні катастрофи», — «Господарство доктора Гальванеску» (1929), «Що було потім» (1934), «Ще одна прекрасна катастрофа» (1932), — в широкому плані об'єднані проблемою долі науки в сучасному світі, взаємозв'язку розвитку науки і суспільного прогресу. Прогрес науки служить людству лише тоді, коли науково-технічні звершення використовуються в ім'я щастя і здоров'я людей, в ім'я миру і життя на землі.

Як відомо, у нашій сучасній науковій фантастиці технічні ідеї та гіпотези вже не є самодостатніми величинами, на першому плані постають суспільно-моральні питання, філософське осмислення конфліктів і проблем дійсності. Фантастичні «допущення», екстраполяція можливих змін, гіперболізація того, що намічається у житті чи лише припускається, дозволяють — у широких межах реалістичного мистецтва — моделювати ситуації, що не вписуються в рамки емпірики, ставити уявні експерименти, які виходять за межі «здорового глузду», уявлень про можливе і неможливе. Наука в трилогії Ю. Смолича стає предметом безпосередньо. гр художнього зображення, відтворюється в образах учених (радянських і зарубіжних) та їхніх ідей, причому відчутно змінюється образний лад, сюжетобудова, стиль. Науково-фантастичні романи Ю. Смолича репрезентують на певному етапі розвитку різновиди жанру: роман-застереження («Господарство доктора Гальванеску») з наголосом на проблемі відповідальності вчених, необхідності законодавчого та морального регулювання їхньої діяльності; роман науково-прогностичного плану («Що було потім»); роман соціально-прогностичного плану, роман-утопія («Ще одна прекрасна катастрофа») з наголосом на перспективі позитивного розв'язання соціальних проблем.

У «Господарстві доктора Гальванеску» фантастична фабула, пригодницький план є засобами розкриття реальності проблеми гостросоціального плану. Страхітливі експерименти мракобіса від науки спрямовані на те, щоб можливості «біоконструювання» використати для перетворення людей на безсловесних роботів, позбавлених волі і свідомості, «спростити людський організм» до «організму рослини».

У романі поставлена проблема відповідальності людей науки, тих сил, що визначають її розвиток, за характер використання досягнень науково-технічного прогресу, необхідність боротьби проти того, щоб видатні винаходи вчених не ставали в руках реакційних кіл капіталістичного суспільства загрозою для людини, а сьогодні — тотальною загрозою існуванню життя на Землі. У цьому можна вбачати актуальне звучання фантастики митця, погляди якого висловлює в романі молода радянська дослідниця Сахно: «Ненормальний, неправдивий і непотрібний розвиток техніки, коли він не йде на користь людині. Людина перш за все! Життя — над усе!»

За принципом широкого соціально-історичного протиставлення розгортається дія наступного роману трилогії — «Що було потім». У центрі сюжету вже не герой-одинак, а науковий колектив на чолі з професором Тамбовським. Докорінно відрізняються й методи діяльності вчених, утверджується моральна і наукова перевага радянської науки. Наукову проблему — розгадку таємниці винаходу Гальванеску — успішно розв'язано. Проте йдеться не лише про конкретні досягнення хірургії чи фізіології. Утверджується перемога нашого світогляду, нашого способу життя, гуманістичних засад радянської науки.

Питання взаємодії суспільства і науки в іншому аспекті постає у творі «Ще одна прекрасна катастрофа». Індійський учений Нен-Сагор засновує новітнє «сонячне місто» — Геліополь, засобами геліотерапії і всеохоплюючої профілактики створює покоління нових гармонійних і дужих «сонячних людей». Поступово вчений починає усвідомлювати, що використання досягнень науки в інтересах людини в умовах колоніального режиму в тодішній Індії неможливе без здійснення «соціальної профілактики» — «соціалістичної організації життя, побуту і праці». Закономірно, що Нен-Сагор, переживши крах своїх утопічних ілюзій, опиняється у відкритому конфлікті з колоніальними властями та їхніми прислужниками від «науки», стає на бік національно-визвольного руху. Катастрофа Нен-Сагора «прекрасна», бо вона є відмовою від аполітизму і розкриває справжню перспективу розвитку науки, соціального прогресу.