Юрій Смолич - Мир хатам, війна палацам

— Це нам відомо! — сказав Винниченко і з ненавистю поглянув на П'ятакова. — Відомо хоч би з останнього вашого виступу на засіданні київського комітету більшовиків, присвяченому питанню: підтримувати чи не підтримувати більшовикам український визвольний рух? Ви сказали тоді, що — цитую — «підтримувати українців нам невигідно: Росія не може існувати без української цукрової промисловості, українського вугілля, українського хліба…» Відомо! — трохи підвищив він голос, бо П'ятаков зробив рух, щоб щось сказати, — відомо і те, що вашу позицію в національному питанні Ленін вважає продовженням політики Миколи Другого…

— Слухайте! — заревів П'ятаков. — Ми з вами, здається, домовилися вже не посилатись на Леніна, а то я пригадаю вам ще, як той же Ленін висловився про вашу порнографічну писанину!

— Добре, добре! — замирливо, але надто поспішно — щоб П'ятаков не здійснив своєї погрози — сказав Винниченко. — Не про те мова зараз! Мова про те, що проти українства — персонально ви а програма вашої партії, навпаки, обстоює принцип національного визволення так само, як і соціального! Отже, ви, як член партії, побудованої на принципі демократичного централізму, повинні коритися партійній програмі і виконувати її!

П'ятаков мовчки застебнув ланцюжок між двома лев'ячими головами на пелерині, насунув капелюх на очі і взяв палицю в руку. Подібно було, що він збирається йти, вважаючи розмову вичерпаною, і Винниченко примусив себе стримати свої пристрасті:

— Крім того, Юрію Леонідовичу, ви ж мусите знати, що наші домагання зараз зовсім скромні: ми вимагаємо тільки національно–територіальної автономії. Це менше навіть проти того, чого вимагає для України в своїх тезах Ленін і схвалила ваша партія… Пробачте! — похопився він. — Зірвалось: про Леніна не будемо згадувати. Тим паче, — додав він улесливо, — що зараз, перед з'їздом вашої партії, ще зовсім невідомо, хто ж очолить її після з'їзду — Ленін чи, може, П'ятаков…

— Чого ви ще домагаєтесь?

— Ми домагаємось ще… українських національних частин в армії…

П'ятаков сердито пирхнув:

— Армії існують для того, щоб воювати. А партія більшовиків, з думкою якої, — додав він єхидно, — ви почали так рахуватись, як вам відомо, — проти війни! І тут ви вже не можете відокремити мене персонально, як це ви весь час наполегливо підкреслюєте, бо вам добре відомо, що я — пораженець.

— Я теж, — скромно нагадав Винниченко.

— Що — теж?

— Пораженець. І вам відомо це ще з передреволюційних часів.

— Але ж тепер ви виступаєте за революційну оборону — разом з Центральною Радою!

— От іменно: разом з Центральною Радою, — м'яко зауважив Винниченко. — Вам відомі випадки, коли політика громадського органу не збігається з політикою всіх партій, які й складають цей орган: цілком аналогічно, як у більшовиків у Раді робітничих депутатів… — Винниченко журно зітхнув. — Політика Центральної Ради, цілком очевидно, не збігатиметься з політикою нашої партії, доки соціал–демократія не очолить Центральну Раду. Тому ми й робимо вам пропозицію, Юрію Леонідовичу: об'єднати сили — соціал–демократії української і російської.

— Допустимо… — вперше розважливо мовив П'ятаков. — Але ж ідея створення малоросійської, тобто — української армії, за умов війни, може бути спрямована тільки на дальше ведення війни?

— Допустимо, — сказав і Винниченко.

— Якого ж чорта! — роздратувався П'ятаков. — Що ж ви мені морочите голову! Значить, ви — за війну?

Але Винниченко поклав руку на коліно П'ятакову:

— Ах, шановний Юрію Леонідовичу! Ми з вами — не наївні молодики. Ми з вами чудово розуміємо, що здійснення в умовах війни українізації армії — це розвал російського фронту! От і чудово! — аж скрикнув Винниченко. — Нехай собі розвалюється! Ми ж з вами проти війни не просто з якихось там сентиментальних міркувань, вроді «Геть зброю» Берти Зутнер у перекладі Арцибашева! Ми з вами проти війни — як революціонери, в інтересах світової революції! Ваша ідея, Юрію Леонідовичу, «геть кордони», проти якої так ополчився, взиваючи її «імперіалістичним економізмом», той же Ленін… Ах, пробачте, це я згадав не навмисне! — ваша концепція, що соціалістична революція неможлива в одній країні, а лише в світовому масштабі, має собі прихильників і поміж національних соціал–демократичних організацій, не кажучи вже про анархістів! Уявіть собі: фронт розвалиться, німецька армія рине сюди; в Німеччині, де не буде стримуючих військових контингентів, вибухне антикайзерівське повстання, за ним неминуче прийде повстання в арміях Антанти, і таким чином…