Юрій Смолич - Мир хатам, війна палацам

— Коротше! — майже грубо урвав П'ятаков. — 3 чим ви прийшли?

Тоді Винниченко набрався духу і випалив зразу:

— Ми, українські есдеки, пропонуємо вам свою підтримку…

Пропозиція була зовсім неждана — при непримиренних антиукраїнських позиціях П'ятакова, і П'ятаков здивовано глянув на Винниченка, але зразу ж одвів очі геть. Втім, Винниченко встиг одвести свій погляд ще раніше.

— Не розумію! — буркнув П'ятаков.

Винниченко лагідно пояснив:

— Гадаю, ця пропозиція — зовсім у плані і вашого прагнення до єднання всіх сил соціал–демократії. Наша Київська Рада робітничих депутатів нині в руках меншовицького та есерівського проводу. Але коли б ми об'єднались, то здобули б провід. Вам ми допомогли б пройти на голову Київської Ради. Ми претендували б тільки на місце заступника голови…

«Тим часом», хотів додати Винниченко, але не додав.

— Чому? — швидко запитав П'ятаков.

— Тому, що маємо провід у Центральній Раді, отже…

— Я не про те, — знову безцеремонно урвав П'ятаков. — Я питаю, чому ви робите таку пропозицію? Чому пропонуєте підтримку?

— Ну! — найлагідніше, як тільки вмів, посміхнувся Винниченко. — Ви ж, Юрію Леонідовичу, мусите розуміти: в інтересах загальної справи, в інтересах світової революції…

— Облиште! — гарикнув П'ятаков. — Я не дурень! Ви теж розумна людина. Фрази непотрібні! На з'їздах військовому та «селянських спілок» ви поповнили вашу Центральну Раду двома сотнями речників дрібнобуржуазної стихії! Центральна Рада не виражає прагнення революційної демократії…

— Все залежатиме від того, які партії здійснюватимуть провід у Центральній Раді, та й — хто її очолюватиме персонально…

П'ятаков саркастично посміхнувся і вже відкрив був рота, щоб висловити свій сарказм, та Винниченко не дав йому заговорити:

— Ми, українські есдеки, вирішили невдовзі скликати робітничий з'їзд і поповнимо Центральну Раду українцями–пролетарями, в основному, звичайно, від партії українських есдеків. Коли ж ваша воля, то й… більшовиків. Мусите урахувати, Юрію Леонідовичу, що із зміною співвідношення партійних сил у Центральній Раді зміниться і її політика. — Винниченко заспішив, доки П'ятаков його не урвав. — Ми пропонуємо більшовикам все–таки ввійти до складу Центральної Ради. Персонально ви, Юрію Леонідовичу, могли б стати… заступником голови. Вам, звичайно, зрозуміло, — він зробив невиразний, але промовистий жест рукою у повітрі, — що після таких пертурбацій її головою не залишиться цей… цей…

— Зрозуміло! — урвав П'ятаков.

На мить він замислився.

Він — персонально він — як і Винниченко — теж розумів революцію не як боротьбу широких мас, а тільки як змагання між партіями. Яка партія складе кращу комбінацію, та й буде зверху. Яка буде зверху, та й встановить жаданий для неї режим. Але був П'ятаков вдачі грубої, тому й запитав прямо:

— Що ви хочете за цю… пропозицію?

Винниченко помовчав — тепер вже умисне, бо відчув, що знайшов стежку до серця сггіврозмовника, — і заговорив певніше:

— В Петроградській Раді біля керівництва — меншовики: Чхеїдзе, Церетелі й інші, — ваші давні партійні колеги та й, нам це відомо, — персонально ваші особисті приятелі. В більшовицькій фракції Петроградської Ради — теж чимало ваших однодумців — «лівих». Ваш авторитет — «Київського» — поміж усіх цих товаришів безсумнівний. А нам треба, щоб Петроградська Рада підтримала домагання Центральної Ради перед Тимчасовим урядом.

П'ятаков пирхнув:

— Але ж вам добре відомо, що я — противник «українства» в будь–яких його формах та проявах!

Винниченко знизав плечима. Це йому було добре відомо. З П'ятакова був, так би мовити, стереотипний екземпляр вульгарного русотяпа. Киянин зроду, він, проте, завжди ставився з упередженням до всього неросійського і особливо — «малоросійського». На селян він казав «хохли», а коли чув, що українською мовою говорить інтелігент, зневажливо пирхав: «Покиньте! Ну кому це потрібно? Ви ж чудово знаєте російську мову!»

А втім, — ні: зовсім не через великодержавницький обивательський снобізм став П'ятаков запеклим противником поривань українців до свого національного життя. Ідеями космополітизму П'ятаков захопився ще на шкільній лаві — задовго до того, як натрапив на марксизм і оголосив себе переконаним інтернаціоналістом. Зерна великої науки про єдність пролетарів усіх країн зростали в душі П'ятакова на спаскудженому грунті ідеології безбатченків. Здійснення програми інтернаціоналізму він вбачав у стиранні граней між національностями і проповідував чудернацьку «безнаційність». Заявивши себе соціал–демократом, він приймав, що в епоху імперіалізму соціальна ситуація визначається так: з одного боку — монополістичний капітал кожної з капіталістичних країн змагається за світове панування своєї нації над іншими; з другого — пролетаріат усіх націй спільно бореться проти капіталізму. Але твердив, що цю боротьбу можна вирішити лише в світовому масштабі — світовою революцією. Буржуазія бореться способом націоналізму, пролетаріат — способом інтернаціоналізму. З цього твердження — в суперечках з Леніним — він робив висновок, що в пролетарській революції боротьба за національне визволення є… контрреволюцією.