Наталена Королева - Quid est Veritas?

«Утома… І огида до цього народу!» — мовчки вирішила в дусі Прокула.

«Страх! Уперше в житті прокуратор злякався!.. Злякався своїх ворогів тут та їхніх доносів у Римі!» — з глибоким сумом пояснював собі намісників стан сотник Корнелій. І не підіймав на Пилата очей, щоб не прочитав у них прокуратор недобре приховане співчуття та невтаємний сум…

Злякався!..

Злякався погроз підкупленої ідумейцем вуличної юрби, мстивої злоби гебрайських священиків…

Злякався чергових доносів… Ніби мало їх було раніш? Немилості цезаря, що в найгіршому випадку примусила б його витримати ще якийсь час на почесному вигнанні в тій самій Юдеї…

Здригнувся духом і відступив від своїх життєвих засад він — Пилат Справедливий! — як писав про нього у своїх листах-доносах навіть його запеклий ворог, легат Вітелій [262] Історична особа та історичний факт. !..

І було найдивніше, що цей страх не минав… Навпаки, з часом ніби розростався, насідав на прокуратора, відбирав йому сон, малював різні небезпеки, що їх, здавалося, ніяк не буде можливо усунути…

Цей страх тримав Пилата в Єрусалимі, хоч уже давно був час повертатися до Цезареї. Бо Ірод починав уже нову інтригу.

Але Пилат не уважав ще за цілком зліквідований процес Пророка Назаретського.

Шукав і нищив усякі сліди цього процесу, переслухував запізнілих свідків. Найбільш же шукали, з його наказу, такої незначної на вигляд речі, як дерев’яна табличка, з написаними на ній різними мовами словами:

«Ісус Назорей, цар юдейський».

Цією табличкою, написаною з наказу Пилатового, на думку його ворогів, відверто задокументовано «виклик Римові» [263] З доносів Ірода. Історичні факти. , цезар якого був одночасно й володарем, тобто «царем», юдейським. Прокуратор тим написом, мовляв, вчинив злочин образи цезаревого маєстату, поставившись глумливо до освячених титулів божественного Тиберія [264] З доносів Ірода. Історичні факти. .

Але, здавалося, нема в світі людини, яка б знала, хто й куди сховав цю табличку.

Здебільшого по страті хрести разом з тілами страчених закопували на Голгофі. Так було вчинено і з хрестом Пророка Назаретського, але без тіла страченого, бо воно було видане Йосифові Ариматейському. А він про табличку нічого не знав.

На відкопаному хресті таблички не було. Не було її і в Матері Пророка. Найімовірніше, що зберегли її як реліквію найближчі приятелі Ісусові, брат і сестри витанійські.

Тоді думка Пилатова зверталася до Витанії.

Але підбурена юдейським духовенством чернь зруйнувала до основ Лазарів хутір, знищила й кедронську інсулу Магдалини руками чужинців подорожніх, що затримувалися з караванами нижче Витанії, коло Йордану, в місцях, де ще не так давно хрестив Пророк Йоканаан, прозваний Хрестителем.

…………………

— Про Витанію питаю! — вчув нетерпеливе, звичайно, вже повторене питання центуріон Корнелій. — Що ж там?..

— Зволь вибачити, кляріссіме! Я гадав, що доніс тобі все, навіть і на письмі… Ось…

Корнелій вийняв сувій із бронзової вази.

— Усе знищено до каміння. У звалищах усе перешукано… Тільки у схованці, що залишилася нерозкритою погромниками, знайдено дорогоцінний келех. Ти сам, кляріссіме, звелів повернути його власникові, якому він належав, радникові Йосифові з Ариматеї. Та ще вчений, відомий тобі книгознавець Гамаліель, вчасно захоронив частину цінних скриптів із славної й багатої Лазаревої збірки. Решта — попіл і порох. Навіть гробницю, що з неї вийшов живим Лазар по слову Пророка, завалено камінням. Звичайно, хотіли її цілком знищити й не могли… — не знати, який раз оповідав сотник.

— Чому не боронилися? Таж не було кому! Про погром наперед повідомлено Лазареву родину. Вони не хотіли, щоб заколот іще тривав. Тож усі, до останньої рабської дитини, покинули хутір… Маю відомості, що нині всі перебувають у Тирі. Про табличку — ніде жодних відомостей… Але одно певне: у первосвящеників її нема… Радник Йосиф знає це напевне. Він-бо має змогу знати все, що діється в домі Каяфи…

На хвилину впало мовчання. Корнелій чекав на дозвіл відійти.

Тепер обом не хотілося продовжувати бесіду поза службовими розмовами, як це бувало раніш…

Щоразу, по зустрічі з Корнелієм, Пилат гостріше згадував процес Раббі Назаретського. Догадувався, що сотник Корнелій, як і Ариматейський, цілком схилялися до науки Галилейського Раббі… Цей процес, дійсно, не був такий, як багато інших, таких численних, що поставали з негоди між людьми, які заселяли цей край. Скільки ниток в’язало його з особистим життям Пилата!