Наталена Королева - Quid est Veritas?

На те качка озвалась:

— А так! А так! А так!

У Магдалининій уяві виплив образ Кая: він-бо подарував гетері прекрасного білого павича.:. Скрізь і в усьому тепер тільки Кай був початком і кінцем усіх її думок…

«Гра переходить уже межі! — хитнула головою Марія. — Час, давно вже час перервати її..!»

— Ку-ку-рі-ку! — вигукнув ще раз півень, та так голосно, що аж Марія затулила вуха долонями.

І здавалось їй: тріумфом звучить цей крик! І викликає образ щастя з Каєм, десь на вілла рустіка [126] Villa rustica — сільський маєток, житло на селі. під Таррагоною…

Перебігла поглядом по сільському подвір’ї, овіяному тихою поезією праці та теплом родинного затишку…

«Ні! Ні! — запротестувало ціле єство гетери. — Ніколи! «Щастя птичого двору» не для мене! Час якнайшвидше припинити!..»

Марія стягла брови. Але зараз же роз’яснила обличчя: блакитна тінь розіслалася між нею і подвір’ям та перервала думки. Марта вернулася, всміхаючись до сестри.

— Вибач, Маріам, — ще раз перепросила Марта. — Тепер уже все в порядку! Ходім до брата!

— Я так люблю звірят… — встаючи, промовила гостя. — А Кай любить виключно птахів. І так само, як у тебе, Марто, у нього самі білі.

— Але що птахи! — взяла Марта сестру під руку і спробувала промовити їй до серця: — Що — птахи! Надходять, сестро, великі події…

Оглянулася на рабів, що йшли за ними, і трохи приглушила голос:

— Хіба тебе не хвилює, що ось-ось може об’явитися Месія? Треба б нам порадитися…

— Не зі мною, Мартусю! Порадьтесь із книгознавцями… з вашим сусідом Симоном!.. Мене ж… як би це тобі сказати? — відштовхнула дорогою сандалею камінчик з блискучою іскоркою міки. — Не скажу: не цікавить, але… Це не мої справи. Я не маю власних легій, ні з ким не збираюся воювати… за жадні володарства… земні чи небесні!

Стримана й добра, як хліб, Марта прикусила губу, щоб не випустити з уст прикрого слова. Але знов поглянула на безжурно усміхнену красуню й тільки тихо зітхнула:

«Щоїй, чужинці, надії й сподівання Ізраїлю?.. Всі наші приготування, боротьба?..»

— А як же з Лазарем? — запитала Марія.

— Щодень — гірше… тяжкі серцеві приступи…

— Невже ж нема помочі? Може, якийсь заморський лік? Щодо грошей, ти ж знаєш, я з радістю…

— Але, що там гроші! Кажуть лікарі, свої й чужі, ніби тільки чудо може затримати його при житті… Ти ж не впізнаєш його: так змарнів, бідачисько… Я вже кликала і самарянських лікарів, і арабських хакимів [127] Хаким — лікар. …

— Доміно! — біг до Марти від брами молодий раб, лякаючи курей, що, немов бризки, розліталися в усі боки. — Доміно! — намагався набрати повітря в легені.

— Що сталося?

— Раббі… прислав… учні вже тут… Іде до Єрусалима… Переказує: буде в Витанії… у нас… позавтра… на вечері…

Мартине обличчя освітилося радістю. Щоки залило темним рум’янцем… Очі заіскрилися…

Заметушилась, але не втратила плавких рухів.

Загукала на доморядця:

— Максиміне!

Кликала рабинь, кидала всім накази, як військовий старшина перед боєм: приготувати миттю світлицю… ту велику! Розіслати по всій підлозі вавилонські килими!.. Оті, Маркело, що зорями ткані… Урочиста вечеря, Максиміне, сам знаєш!.. Дорахувати яйця з фільварку! Там, у коші, на дев’яту копу, сьома пара… Маахо, а ти…

Магдалина почала прощатись:

— Не буду тобі перешкоджати. Тільки гляну на брата…

Марта з ніжністю і проханням подивилася на сестру:

— Моя любо! Прийди ж позавтра! Учитель — ти ж знаєш! — любить тебе… Тепер вибач!..

І швидко подалася до комор.

…………………

Магдалина не довго затрималася біля Лазара.

Ніщо не єднало їх духово, крім згадки про спільного батька [128] Марія Магдалина була донькою другої жінки Теофіла арматора, грекині з Мілета, що мала фабрику пурпури в Тирі й була дуже багата. … Щоправда, поважала братову вченість та широку очитаність. Однак ця жидівська законницька мудрість була їй цілком чужа й нецікава. Вихована матір’ю грекинею, не розуміла вічно гнівного, мстивого жидівського бога, що все лише забороняв, погрожував і карав. Для її еллінської душі Бог був насамперед Радість, велика промінна Радість! А світ і життя — його найчарівніші дарунки людству… А що все неестетичне було для Марії нестерпним, то вигляд висохлого брата та його тяжкий кашель спричиняли їй справжню муку, якої Маріам усіма способами уникала.

Та й чим би могла вона помогти, коли вже навіть практична й запопадлива Марта втрачає всяку надію?