Наталена Королева - Quid est Veritas?

— То й що ж, добрий ізраїльтянине? — здивовано запитав Йосиф. — Я ж ніколи не припускав думки, що я безсмертний!

Але захоплений своєю думкою Єгонатан немов не чув.

— Я знаю!.. — а Єгонатан ніколи не сказав «я знаю», коли не мав доказів!

— Твоя достойність переховує в себе той таємний келех, що його приніс до нашої землі маг-зорезнавець халдейський на нашу загубу [108] З юдейських легенд і повір. … Знаю, що в цім келеху заворожена сила таємна, призначена на знищення народу ізраїльського [109] З юдейських легенд і повір. … Знаю я й те, що на зібраннях і вечерях учнів того, що прийшов з Назарета й підбурює нарід проти старосвітських законів Божих, він і учні його п’ють з того чародійного посуду… замість пити з посуду священного й чистого [110] Можливо, що це були причини, чому келех св. Грааля був у стародавніх юдейських легендах келехом нещастя і прокляття. …

— А якби це було й так, то чого ж тобі, побожний і добрий ізраїльтянине, турбуватись і втрачати спокій?

Дійсно-бо, скриб утратив спокій і майже не володів собою.

Неприхована іронія радника, якого не зачіпали жодні Єгонатанові стріли, виводила скриба з рівноваги. Бо бачив свою поразку і безсилість. Цілком утративши панування над собою, він високо підняв руку рухом, яким прикликають прокляття:

— Келихом Смерті для всього народу ізраїльського буде той келех, налитий поганськими чарами… Попереджаю тебе, що я знаю…

Радник підвівся:

— Досить! Лиши свої знання для тих, хто цікавиться ними й, може, за них тобі заплатить. Ти давно виконав дане тобі твоїм паном доручення, про що й повідом його. Іди з миром до свого житла й не турбуйся справами, тобі не повіреними… Коли ж ти надаєш віри повір’ям, то попильнуй, щоб не стати тобі тим Ангелом Смерті, що має в руках келех, повний ненависті й бажання помсти. Іди!

… Двадцять!.. Тридцять!.. Тридцять одна!..

Немов роблячи вправи на стадіоні, струнка Мартина постать схилялася в ритмічних рухах, у затінку крислатого ріжкового дерева [111] Ріжкове дерево, або «каруба», дає великі, чорні, тверді й солодкаві струки. У країнах середньоєвропейських, як Чехія, Австрія, Німеччина, ці струки купують і гризуть їх діти. У Чехії називають ці струки «Святоянський хліб». У південних країнах (Іспанія, Італія, а також на Сході) ріжками годують кіз, кроликів. «Карубу» вживають на різні інкрустації деревом по дереву, бо воно дуже гарне. . Випростувалась і знову поринала чорноволосою головою в менший кіш: укладала яйця.

Брала по два обома руками й швидко перекладала з великого коша до меншого, чітко виголошуючи рахунок:

— Сьома копа!

Не погорджувала жодною працею. І завжди мала її повні руки.

На хвилину зупинилася, вперлася рукою в бік, другою ж відкинула з чола пасмо блискучого волосся.

Була гарна й повна здоров’я.

— Дрібні — до хижки! Нам на вжиток, Маркело [112] Особи історичні, потім канонізовані римо-католицькою церквою. Максимін був потім першим християнським єпископом у місті Екс (Аіх) у Провансі, в дельті Рони. Там поховано його тіло. Місто Екс у римлян звалося Aquae Sextiae, воно було засноване римлянами року 123 перед Різдвом Христовим. ! А ці, — вказала на відібрані власноручно, — завтра підуть до міста, на торговицю. А що там мука, Максиміне [113] Особи історичні, потім канонізовані римо-католицькою церквою. Максимін був потім першим християнським єпископом у місті Екс (Аіх) у Провансі, в дельті Рони. Там поховано його тіло. Місто Екс у римлян звалося Aquae Sextiae, воно було засноване римлянами року 123 перед Різдвом Христовим. ?

Давно вже відпущений на волю домоправець і управитель значного маєтку в Витанії, — близькому селі коло Єрусалима, Максимін пошкрябався за вухом.

Це Мартин батько, старший пан, арматор Теофіл, купив його разом із Маркелою від фамілії прокуратора Валерія Ґрата, Пилатового попередника.

Єдиний із челяді витанійського хутора Максимін міг твердо сперечатися з Мартою, яку любив як рідну, бо ще дитиною носив її на руках.

— Звісно, доміна [114] Доміна — титул, яким у Римі називали матрону — пані дому. сама знає, що веліти… Але з твого дозволу спитаю: як же це будемо продавати? Поміркуй-но сама: учням нашого Раббі дати треба, вдовиці Ріспі ти ж сама наказала не відмовляти в їжі аж до нового… Тепер цілісіньких тридцять гомерів [115] Гомер — палестинська міра сипких речовин. …

Чистий сміх, такий мелодійний, як справжні кришталеві дзвіночки, залив прудкими струмочками слова домоправителя.