Наталена Королева - Quid est Veritas?

Марта зміряла споважнілим поглядом сестрину постать:

«Дивна вона! — подумала. — Вся аж світиться самоцвітами… І в будень! А думки — тільки про купців, парфуми… І це тоді, як Месія має змінити обличчя світу!..»

Вже була розтулила уста, щоб спитати: невже ж це не цікавить сестру? Але затримала питання в думці.

— Чи ж то не ліпше мати людей тільки за те, чим вони є, ніж шукати в них того, чим би ми хотіли їх бачити?

І відгуком на Магдалинину цитату у глибині пам’яті відповіла Гераклітовою [121] Геракліт (576–480 перед Р. Хр.) — філософ Йонійської школи, уважав вогонь за той первень, з якого розвинулося все буття. мудрістю, що її так любила Магдалинина мати [122] Марія, Марта і Лазар мали тільки того самого батька Теофіла арматора. Але матері були різні, може, тому й така різна була їхня вдача. Старша Марта й Лазар мали матір юдейку. Марія, наймолодша, була донькою другої дружини повдовілого Теофіла, грекині з Мілета. : «Справді мудрий розуміє і за конечне визнає, що всі наявні речі мусять бути саме тим, чим вони є».

Промовила ґречно:

— Тож оповідай нам, селянам, що там чути в твоєму широкому світі, в товаристві великих світу цього…

— Великі вже поз’їздилися! Може, чула? Прокуратор уже тут давно… А тетрарх, що про нього кружляли звістки, ніби не приїде зовсім, уже в дорозі. Сьогодні саме повідомили й гінці: ось-ось прибуде! Вода акведуків, видко, вже змила його страхи й хвороби!

— Цебто, яких акведуків?

— Я гадала, що ти знаєш! Та ж прокуратор конфіскував золото Єрусалимського храму [123] Історичні факти. : потребував його на добудову тих нещасливих — чи пак щасливих — акведуків [124] Історичні факти. . За тими відчуженими сиклями храму все ще плаче Єрусалим!.. Дійсно, це велика прикрість для первосвященика й усіх із коліна Левітового…

— І навіть не тільки їхня прикрість, — додала Марта. — Я про це щось чула…

— А от же, — весело розсміялася Маріам, — уяви собі, сестричко, я на цьому виграла!.. Як?.. Але… — закрутила своїм широким брилем, — ти ж цікавилася тільки справами великого світу цього!.. А це моя, цілком вузька, малесенька, особиста справа!..

— Маріам, навіщо так говориш? Знаєш-бо, що ти наша близька, мила сестричка! Оповідай же, що доброго в тебе, особисто!

— З моєю вдачею здебільша все добре! Я ж навмисне не хочу помічати нічого, що може псувати мені настрій. А тепер і справді маю позачергову радість. Я нав’язала дуже цікаве знайомство! Більше як знайомство: придбала нового приятеля між «найвищими світу цього», як ти це говориш…

— Таки ж не Понтія? — засміялася сама із свого несподіваного жарту Марта.

— Так, Понтія! Тільки не Справедливого, не Пилата! А його сина, запального Кая!.. Марто! Якби ти побачила!.. Хоч статую Персея [125] Персей, міфологічний грецький герой, син Зевса і Дане, забив страховище Медузу, увільнив Андромеду й ніби заснував місто Мікени. замовити з нього!..

«Ні, не змінилася!» — журливо відзначила в думці Марта. І в пам’яті її ожило родинне повір’я, ніби фінікійська чарівниця з помсти й заздрості до Магдалининої матері-красуні ще в дитинстві зачарувала Маріам: віддала її в руки семи демонам фінікійського пекла, тим підвладним богині Лабарту злющим бісам, що мутять розум, палять серце та затроюють думки і кров смертельників.

Але відігнала цю думку: не годилось-бо побожній ізраїльтянці вірити в поганських демонів, богинь та в їхні чари…

Але вкупі з першою думкою відмітила в душі і другу:

«Це не зле! Таке знайомство може колись і придатися для доброго діла!»

— Так, збирайте, дівчата, коші! — звернулася Марта до невільниць і роздавала різні накази.

«Поезія праці й руху! — мовчки дивилася на зарум’янену і жваву сестру Маріам. — Марта, як Артеміда Ефеська, турбується і дбає про птаство та звірят… поки вони малі!.. Коли ж доростуть, матиме з них їжу! Певно, так мусить бути! Однак мені… — І задивилася на велику білу качку, що, перевалюючись, вела до води свою пухнату золотисту родину. — … Мені було б тяжко жити серед цих призначених на смерть».

Білий півень у своїй платиново-блискучій пелерині довірливо вилетів на цямрину криниці, біля самої Маріам. Натяг шию і повним голосом привітав гостю.

— Який же ти гарний! Майже як мій павич! — сказала півневі Магдалина.

— А чом би й н-і-і? — задиркувато відповів зарозумілий співак.