Наталена Королева - Quid est Veritas?

Загорнена дорогим танаґрійським [116] Танаґра — країна у Греції (Аттика й частинно Беотія), прославлена особливо гарними і Граціозними невеличкими статуетками з випаленої глини. плащем, у гостроверхому крислатому солом’яному брилі поверх кінця тканини, накинутої на голову [117] Танаґрійські статуетки переважно загорнені у рясні плащі. Деякі мають ще поверх накинутого на голову плаща гостроверхі солом’яні крислаті брилі, щоб захистити обличчя від сонця. , сміялася Маріам, Мартина сестра! Відтулила прекрасне обличчя, затінене дотепер віялом-листком, і співучим голосом промовила:

— Безпомилкова річ! Де мова про гомери, там знайдеш відразу мою любу господарну сестру! Хайре [118] «Хайре» — «Радуйся!» або «Хайрете!» — «Радуйтесь!» — звичайне грецьке привітання. , Марто! — привіталася грецьким звичаєм.

Смаглява Марта спалахнула радісним рум’янцем і кинулася назустріч гості:

— Як же давно ми не бачилися!.. Яка я рада!

Щоразу, однак, коли вітала сестру-«чужинку», в дусі сподівалася: може, вже тепер Магдалина покине і свою Магдалу й Тиверіаду та остаточно лишиться у своєму новому маєточку, що його недавно купила поблизу в Кедронській долині?..

Однак уважала за незручне ставити сестрі це запитання.

— Чи ж давно приїхала? Вже була в Єрусалимі?.. Що чути по світах? — У питаннях Марта ховала свої надії, також і радість, що в останні часи все більш її хвилювала. — Але одну хвилиночку почекай! Ми зараз скінчимо! Підемо до Лазара. От зрадіє тобі, бідачисько! Ти ж, мабуть, уже знаєш: йому все гіршає…

Марія сіла на край криниці, прикритої вигладженою кам’яною плитою.

Мовчки оглянула широкий двір із добрими, немов щойно поставленими господарськими будовами, з гарним, міцним, чисто виметеним бруком, із великими, тінистими довкола всього двору посадженими фіговими та ріжковими деревами.

Обдивлялася радісно: любила цю садибу, як любила все гарне й утримуване в доброму порядку.

Це почуття промінювало з її постаті безжурною радістю, мов гаряча блакить неба, в якій потонули щасливі від спеки верхів’я акацій, що накривали криницю густою тінню.

— Так уже слухаю! — наблизилася до сестри Марта, обняла її й присіла на цямрину.

Співучий Маріїн голос полив оповідання-новини, як запашний олійок з мистецького ритону [119] Ритон — грецький посуд у формі рога, закінчений унизу звірячою головою. .

Говорила плавно, витонченою грецькою мовою:

— Питалася ти, чи вже я була в місті. Щойно відтіль! Там життя кипить! Вирує… А що вже тих купців! Із цілого світу! Кажуть, що ще ніколи не було такого велетенського з’їзду, такої кількості прочан… Ти не здивуєш: я купую з самого ранку.

Оглянулася до воріт.

— Не розумію, чому досі нема Сари [120] Cара — історична постать і канонізована свята. Цигани уважають її за свою «патронку», бо була вона єгиптянка, а цигани мають себе за нащадків стародавніх єгиптян, безпідставно, бо тип староєгипетський цілком інший. Гробниця св. Сари знаходиться в Південній Франції (Камарга, місто Saintes). Туди сходяться цигани з усієї Європи приблизно тиждень по Великодні на велику прощу. Видовисько мальовниче й робить неабияке враження. . Я веліла їй прибути сюди, до Витанії… Чи не зайняв її по дорозі той грізний Варрава? Моя Сара все ще така гарна, як була раніш! І мої осли вартісні… а накупи й поготів! Мала б тут бути раніш за мене! Таки ж вона вірна, як пальма!

— Пробач, доміно, що спитаю! — покликав Марту Максимін.

З-за стодоли виткнулося молоде ослятко. Мабуть, блакитно-зеленавий Маріїн плащ змилив його уявою трави, за якою тужив ослик на цім широкими плитами вимощенім подвір’ї. Постояв трохи й прямою дорогою попростував до гості.

З-за криниці із затінку вискочив молодий пес і кинувся назустріч осляті.. Гавкнув, підскочив, намагаючись жартівливо вхопити приятеля за м’які губи.

Але ослик був зайнятий своєю думкою і, замість підтримати гру, брикнув набік. Видко, досить дошкульно вдарив пса, бо той заскавулів і спрожогу кинувся під ноги Марті, що саме поверталася до сестри.

— Ах ти ж розбишако! — покартала ослятко Маріам і погладила його темно-сиву мордочку.

Ослик розтулив ніздрі, понюхав напарфумовану нардом руку, незадоволено пирхнув і відійшов.

— Бач! Не подобається йому мій нард! — засміялася Марія. — До речі: Мірініон говорила, що купці привезли нард… але нечуваний! Казковий… А я вже не мала більш за що купити! Забракло мені гроша… Ти знаєш, як це буває досадно!.. Про мене ж бо ніби написала Сафо: