Наталена Королева - Quid est Veritas?

— У нас, світлий наміснику, є звичай… звичай стародавній! Кожен хлопець до п’ятьох літ — під вихованням мами. А вже від п’ятьох — учить тато… Учить його всього обіходу, але також і ремества…

— Знаю, знаю, — притакнув Пилат.

Але старий не чув і продовжував своє:

— Чи багатого, чи вбогого, чи й роду володарського, як і сільського — кожний справжній юдей мусить знати якесь ремество…

— Знаю це, — згоджувався Пилат..

— Щоб кожен, чи багатий, чи вбогий поміж нас, не погорджував ні працею, ні людом працюючим [95] Такий старожидівський закон дійсно був. .

— Звичай, гідний Стародавньому Риму! — похвалив прокуратор похвалою, що її уважав за найвищу. — Але вернімось ad rem [96] Ad rem — до речі, до справи. . Хто ж є, на вашу думку, мудрі мужі ізраїльські, той «син Давидів», що є сином Йосифа-теслі? — говорив Пилат, а тим часом у думці промайнули Каєві слова найвищих похвал і захоплення.

Таж для Кая все прекрасне, що тільки «має крила»! А тут же саме і є ті «крила», що підіймають з реальної землі вгору й відносять до поезії, казки чи й філософії!.. Таки іберійський дух у ньому сильніший за римський!

Але при Каєвій думці, запальній і натхненній, може, занадто юнацькій, стали, як почесна варта, короткі, однак певні слова сотника Корнелія:

— Багато днів ходив я за ним. Слухав і бачив. Є тут щось більше за Сократа й Піфагора. Більше за Орфея. До висот його науки людська мудрість не підіймалася… І чи підійметься коли? Слова цієї людини мусять хвилювати не лише Юдею, Галилею чи Сирійську провінцію. Вони хвилюватимуть цілий світ…

Пилат вловив слова Гамаліеля:

— Без сумніву, це Пророк більший за всіх! І хай Всемогутній простить мені, якщо слова мої грішні й безбожні, немов офірування кертиці!..

Пилат подивився на Гілеля:

— Месія! — докинув той лише одно слово, як важок на шальку терезів. І шалька швидко пішла додолу, немов стукнула денцем об твердий підклад і стала нерухомо.

— Ідо можемо сказати нового ми? — почав було Йосиф з Ариматеї. — Про нього ж усе сказано давно! Аж до самого його народження було відомо все наперед, здавна…

— Аж до Матері Діви, обіцяної храмові. Усе написано в наших пророків, — знову сказав Гамаліель. — Але…

Але всього цього не вистачало ні самому Гамаліелеві, ні Гілелеві! І почав докладно вияснювати, чому вчене жидівство не може визнати Ісуса за Месію…

Адже юдеї не мають навіть уяви про те, чим є божество: ні певного наймення, ні ясної форми, ні постійних атрибутів у їхнього Бога нема… А отже чомусь думають, що на цілому світі тільки вони — нарід вибраний, знають того, хто їх «вибрав»… Тому намагаються конче всьому людству прищепити свою віру… Але ж зайве намагання! Бо в диспутах їм залежить не на виправленні помилки противника, а лише на тому, щоб довести його негідність! Таки юдеї безумовно нездібні до філософії…

— Ще за Ірода великого… — тим часом викладав Гілель.

Пилат перепинив:

— Здається мені, що ваші optimi [97] Optimi — великі, славні. , люди передові та вчені фарисеї, називали й того Ірода відкупителем?

— Наш святий мудрець, цар Соломон, сказав: «Людина безбожна ходить з устами брехливими»… Є ж у його «Приповістках», розділ шостий, вірш дванадцятий…

«І сім гидот сидить у серці його!» — відгукнулось у Пилатовій пам’яті з єдиного тексту Соломонового, що його він добре запам’ятав.

«Бо, — додав собі в дусі, — сімдесят сім разів на день нагадує мені про це кожен юдей!»

Але згадка про Ірода зачепила старого Гамаліеля. Він-бо знав і звик, що Гілель, до речі чи й ні, не промине жодної нагоди, щоб не згадати наймення Іродового. Тому докинув:

— Але ж Соломон сказав також: «Кожен говорить брехню ближньому своєму!» Це у Псалтирі, псальма дванадцята, вірш другий.

Гілель кинув на старого лихий погляд, але не відповів: зайва-бо річ юдеєві вступати в суперечку з юдеєм при римлянинові-поганинові.

А Пилат і так гадав, що нарада без потреби затягається, а він без наслідків марно витрачає час із цими нещирими й неоднодумними книгознавцями… Тому відпустив учених. Але затримав приятеля Йосифа — радника.

Уже засвітилися перші зорі, коли легка Йосифова лактика наблизилася до його розлогої оселі, відокремленої від інших єрусалимських осель.

Від садів, що переходили в кедрові та оливні гаї і підіймалися на узбіччя гори Голгофи, тягло свіжістю й ароматом постійно розквітлих помаранчевих дерев та перських троянд [98] Перські троянди темно-червоні, як із оксамиту, з дуже сильним приємним ароматом. .