Наталена Королева - Quid est Veritas?

Ворожили…

Разом із цим у повітрі було повно всяких таємничих новин.

Постаючи самі із себе, чутки й поголоски, мов ластівки перед дощем, ткали фантастичні мережива сподіванок, надій і тривоги, що заражували прихожих, мов пошесть.

Ветха Ноема з найдальшого передмістя, відома далеко-широко незвичайним умінням гоїти очі чарівними заговорами не тільки від ока урічливого, від удару злим оком, але навіть і від ока погаслого [87] Найбільш урічливими й лихими вважали юдеї очі без полиску, що трапляються досить рідко. Сама авторка бачила єдиний раз в житті такі очі. Але, мусить зазначити, жодного лиха їй не вчинили. , не блискучого, як у мертвої морської риби, всім і кожному розповідала свій привид.

— Присягаюся на душу свою та на ймення Ель-Елохима, — що його мають право вимовляти тільки самі єрусалимці [88] Таке правило дійсно існувало, як взагалі існувало безліч дрібних і найдивовижніших наказів, заборон, повір та забобонів, у які свято вірили, як і в основні постанови Закону Мойсеевого. , — бачила, сама бачила в саді Гетсиманському: стояв у чорній одежі Ангел Смерті… Як виглядав, сказати не можу! Бо ж затулив обличчя своє кінцем довгого крила. А в руках мав зелений келех, як квітку зелену, що ось-ось наллється барвою та розтулиться!..

І справді, мабуть, таки щось бачила Ноема! Бо ж і Мардохай, той що збирає ноги зарізаних офірних курей [89] Існувала й така професія. , свідчив про це. Знайшов-бо він лікарку Ноему — лежала, як мертва, обличчям до землі обернена. Ніби перед володарем у поклоні… І ніщо їй не помагало… Ніяк до тями прийти не хотіла! Але кому віщував кінець Ангел Смерті? Що віщував комусь смерть, сумніву не було! Уже ж бо кілька день виють смутними голосами пси за брамами міста. Особливо ж у долині Геєнни [90] Геєнна, назва долини за мурами Єрусалима. Туди звалювали все непотрібне, здохлих тварин тощо. А коли назбиралося того багато, поливали смолою й палили. Звідти порівняння до Геєни вогненної і пекла, в якому перебувають злі духи та душі осуджених. …

— Кому?

— Та ж, певно, комусь знатному!

— Он повідають…

І голос знижувався до ледве чутного шепотіння:

— Тетрарх… Ірод… кажуть: напився води в ніч на середу!

— Ой-ой! Та ж невже не знав, що це неминуче нещастя?!

— Та що там тетрарх!.. Говорять, що князеві первосвящеників Каяфі вже й жилою пускали… Учора саме. Ще й вікна при тому заслонами не затулили! [91] Все це тогочасні юдейські вірування.

— Учора?.. В четвер! [92] Все це тогочасні юдейські вірування. Та що ти, чоловіче, верзеш! Таки ж у четвер не можна показувати кров сонцю праведному!.. Ще й при денному світлі! [93] Все це тогочасні юдейські вірування.

З торговиць і заїздів ці чутки проходили аж на верхи. Але поміж елітою вони трохи модифікувалися:

— Погано прокураторові! — шепотіли високопоставлені пані.

— Так погано, що, розчарувавшись у римських лікарях, звелів привести жидівського вченого Гамаліеля, голову ради мудреців… майже столітнього!.. А потім ще й світло мудрості юдейської, Гілеля!

— Не тільки їх! Був там і радник Йосиф!

— Та ж він на лікуванні не розуміється!.. Хоча й бував по всіх світах!..

— Тому і знає більше за всіх лікарів!

— Ото ж бо й є! І що ж? — впивались, як осині жала, зацікавлені очі.

— Як що?.. Мій чоловік говорив… він, знаєте, щодня у Преторії… Є чутка, що Понтій хоче перед смертю навернутися на нашу правдиву віру, віру Авраама, Ісаака та Якова… Умовив його цими днями тетрарх, що сам так зробив ще змолоду. Тому ж то вони й помирилися!..

Але правда була трохи інша.

У приватних Пилатових покоях відбулася таємна нарада з наймудрішими жидівськими людьми. Пилат хотів знати, хто ж є той новий Пророк Галилейський, ім’я якого було тепер у всіх на устах.

Чи ж дійсно він, як нащадок Давидів, схоче спробувати поновлення Давидового трону в Єрусалимі?

— Ні, світлий наміснику! Йому не йде про трон царя Давида, отця його… — почав радник Йосиф.

— Як «отця Давида»? — повернувся до радника Пилат. — Таж його отець — Йосиф, тесля з Назарета!.. А втім, правда! — зробив легкий рух рукою. — Правда, це у вас у звичаю зватися стількома найменнями, що аж губишся у спогадах про справжнього pater familias [94] Pater Familias — батько родини. і … якось не тримається купи, щоб нащадок Давидів був сином теслі…

На це відізвався Гамаліель. Мав зморщене восково-біле обличчя, що губилося в пухнатих білих кучерях довгої бороди, яка підступала аж під самі очі. Його слабий голос деренчав, мов два шматочки бляхи, не притулені щільно один до одного.