Наталена Королева - Quid est Veritas?

З «Приповідок Соломонових».

З «Приповідок Соломонових».

Такі були традиції і так вірили юдеї.

Такі були традиції і так вірили юдеї.

Адамант — діамант, старовинна форма.

Елізіум — місце, де за віруванням римлян і греків перебували щасливі душі померлих «блаженних».

Цей «закон бичування» зберігся ще в Палестині до XIV–XV століть. Про це свідчать чеські прочани до Святої Землі: Мартін Кабатник із Літомишля (рік 1492) та Ян Лобковіц на Газенштайні (1493–1494 p.). Рід князів Лобковіців мельницький. І в Мельнику та його околиці ще й досі збереглося багато їхніх замків. Крім них, було багато інших чехів, що подорожували по Палестині, як-от чеський князь Конрад Отто, чернець Ансберґ (ще в році 1189). Всі вони свідчать, що цей «закон бичування» існував ще при них.

Слово «пророк» у єгиптян, греків і римлян було лише титулом високої священичої гідності, а не мало того значення, яке придає йому Біблія.

Таррагонська легенда, що на останньому суді Пилата судитиме Христос і виправдає його!

Ecce Homo, «Це людина!» — слова Пилата, записані в Біблії.

Цей Прокулин кошмар мені приснився у Таррагоні, де я тоді збирала різні дрібні деталі, пам’ятки, згадки та легенди, що стосувалися до родини Понтія Пилата.

Кубікулум (cubiculum) — одрина, спальня.

Абеліон, бог світла, поезії та віщувань, нагадував римлянам і своїм ім'ям римського бога Аполлона. Цього бога особливо мала за свого патрона й шанувала Таррагона.

Є легенди, не тільки в Іспанії, але й у Франції, що Клавдія Прокула була перша «стигматизована» та стала горливою християнкою. Звичайно, ці легенди постали на підкладі згаданих у Євангелії слів, що Прокула посилала просити Пилата: «Не чини нічого праведному цьому! Бо багато перетерпіла я у сні за нього!»

Ґема — самоцвіт, дорогий камінь.

Фамілія — всі гуртом невільники, що належали одному панові.

Історична особа та історичний факт.

З доносів Ірода. Історичні факти.

З доносів Ірода. Історичні факти.

Елевзинські містерії були присвячені богові Діонісові.

Лари — староримські «хатні боги» кожної родини.

Усі ці дрібні деталі звичаїв, країни, назв взяті мною з оповідань та записок, що залишилися по моєму дядькові, дон Євгенієві, священикові, який пішки пройшов сам усі місця, по яких ходив Христос. Записував він і такі дрібнички, як назви олеандрів і тубільців. Бо в Європі звуть «єрихонською трояндою» цілком іншу рослину, рід якогось «безсмертника-сухоцвіту», що без води й вогкості ніби завмирає, а покладений до води розгортається в виді якоїсь квітки, троянди. Дядькові було легко добути ці деталі, бо він володів цілком вільно кількома діалектами арабської мови, ще й мовою гебрайською. Часто його мали в тих країнах за дервіша.

Рома — покровителька міста Рима, богиня.

Це робили часами римські вояки із співчуття, щоб скоротити муки розп’ятих.

Південний, або так званий «іспанський жасмин» не має нічого спільного з тим, що звичайно називають «жасмином» у середній Європі й що власне належить до роду «saxifraga». Південний, чи іспанський жасмин (з арабського «ясемін») — це оздобний кущ з темними дрібними листочками та дрібними квіточками, немов із воску зробленими, похожими на хрестики (чотири пелюстки); мають п’янкий, дуже міцний аромат, особливо вночі.

Дорога, якою провадить Йосиф Понтія і Прокулу з проходами, ущелинами, водоспадами тощо — не фантазія авторки. Правда, бачила вона ці переходи не в Палестині, але ходила сама такими стежечками в Андалузії, в горах, відвідуючи своїх численних там приятелів — гітанів (циганів), які в Іспанії звичайно живуть осіло, та вибирають собі недоступні, але гарні мальовничі місцевості (переважно колишні мавританські фортеці, палаци, давно вже на три четвертини зруйновані), з яких не виплутаєшся сам, коли ніхто тебе не веде. Авторку ці цигани дуже любили. Казали про неї: «Наша дівчина, хоч і не з нас! Бо як ми, скрізь «чужа» і скрізь «своя» буде. А ніде ні дому, ні родини не матиме!» Це циганське окреслення, чи «пророкування», дійсно збулося… аж надто правдиво!