Наталена Королева - Quid est Veritas?

— Чи була з ними Маріам, того не знаю. Мабуть, як вернусь додому, знатиму. Маю одну дівчину, якій на долі Магдалини дуже залежить. Але я твердо вірю… більше! — я певен, що келех не загинув і… може, захистив Магдалину більше, ніж Магдалина захистила його…

Дивився, немов не на зовнішній світ, а лише в своє серце. Тепер Йосиф Ариматейський був завжди такий: замислений і заглиблений у себе.

— Так, — додав по хвилинці мовчання: — Келех урятує не лише себе, але й Магдалину…

Однак Пилат не мав тієї віри й був іншої думки:

— На Рому й Немезиду [402] Рома — богиня міста Рима, Немезида — богиня помсти. ! Говориш щось несамовите, Йосифе! Смерті Магдалининої родини я не подарую юдейському синедріонові! У цьому вони можуть бути певні!.. І Маріам з келехом знайти мушу! Хоч би у воді, коли не на землі! Йосифе! Ти знаєш таємні науки! Скажи мені, чи я знайду келеха? Де його шукати?

І дивний був Йосифові небувалий вираз Пилатових очей…

Однак відповів непрямо:

— Раббі казав: «Шукайте — і знайдете!»

Пилатове обличчя заясніло.

— Так я знайду келех! Знайду! Чи на землі, чи в глибинах вод!.. За життя чи по смерті [403] Римляни вірили в безсмертність душі. … Хоч би довелось шукати аж у Тартарі [404] Підземна країна, де перебувають душі померлих. !

— А пам’ятаєш, що я тобі говорив, коли показував той келех? «Хто йде за ним, тому в дорозі його сліз не обітре ніхто!»

Пилат знизав раменами:

— Кожний з нас плаче на цьому світі! Хоч часами й без сліз… А чи може хтось обтерти ті невинні сльози?..

…………………

І почалося ще гарячковіше шукання витанійської родини, а Марії зокрема. Вжито всіх способів і всіх заходів, якими розпоряджав намісник цезаря в Юдеї. А це долило ту останню краплину до вже й так переповненого злобою та зрадою келеха ненависті, що його так завзято приготовляли для Пилата.

Тож, нарешті, промовив Рим.

Мова його, як завжди, була лаконічна й невідмовна:

— Cedere patria [405] Cedere patria, «покинути батьківщину». Була це формула, якою засуджували на вигнання. Такий вигнанець не смів: 1) мешкати в місцевості, де народився і де мешкала його родина; 2) перебувати в Римі; 3) бути на державній службі. ! — дістав наказ Пилат.

Було більш як на часі спинити пусті балачки, недопущенні для величі Риму, і прибрати до рук Юдею, що, фактично, вже чималий час була без прокуратора.

В дійсності, це вигнання не було карою Пилатові. Воно лише давало можливість непомітно усунутись у тінь. Бо Рим не забув і відібрав твердому правителеві Юдеї його заслуг.

Пилатові було дозволено замкнутись у своїх маєтках, розкинених у Галлії, на берегах Родану [406] Історичний факт. . До його величезних латифундій кало Вієнни [407] Вієнна на Родані, сьогодні департамент Ізер (Isere). ще додано чималий простір родючої землі благословенного півдня галльських провінцій [408] Історичний факт. аж по Массілію.

Цей подарунок не осолодив Пилатового огірчення, хоч огірчення не було таким надмірним.

Маючи розв’язані руки й вільний час, Понтій міг присвятити всю решту свого життя шуканню келеха.

Єдине, що було гірке Пилатові, це те, що йому відбирають можливість порахуватися з Антипою та первосвящениками єрусалимськими.

Також було жаль, що ясну формулу «cedere patria» — «покинути батьківщину» треба було розуміти літерально: на справжню батьківщину, до Тарраґони, Пилат вернутися не смів. Може, саме там, у Кая, й міг би знайти відомості про Марію…

Також не можна було тому, кого висилали на вигнання, вернутися до Рима. Це дуже в’язало руки.

Але для пом’якшення присуду, а особливо для підкреслення неодіозності наймення Понтіїв у Римі, таррагонським претором призначено знову Понтія Кая [409] Факт історичний, задокументований. .

Вчинки сина та його заслуги перед державою мали закрити помилки батька й відсунути тінь, що впала на старовинний рід Понтіїв.

…………………

На Родані Пилат не вибрав собі розкішної вілли із статуями, портиками й дорогоцінними мистецькими творами, що все дужче заміщали староримську простоту.

Його осідком стало мале, майже дике село, що про нього напевне сказав би Варрон [410] Варрон, римський поет, народився в Нарбоні (коло 116-27 перед Р. X.). Великий учений свого часу. Найважніший його твір: «De re rustica» («Про сільські справи»). :

— … Rus verum barbarumque [411] «Село справжнє, варварське» (тобто дике). .

Не було тут ні усміхненої, блакитної далечіні, ні гомінкого моря, як у Таррагоні! Тільки озивалися до самітника Понтія. величні голоси лісів та незчисленного птаства, що в них розкошувало, як у справжніх пралісах.