Валентин Чемерис - Ярославна

…Взяли бо тоді вони скоту, і овець, і коней, і верблюдів, і вежі з набутком і з челяддю… І прийшли на Русь з полоном великим, і зі славою, і з побідою великою»…

Але не кожний бій кінчався так щасливо для руських князів – всього за віки траплялося. Та й того ж року, як пише літопис Руський, «Святополк поставив город Юр’єв, що його спалили були половці».

Рік 1106: «Спустошили половці навколо города Зарічська». Правда, тоді русичі, догнавши половців, «здобич одібрали, а половців посікли».

Рік 1107: «У тім же році прийшов Боняк, і Шарукань Старий, і інших князів багато, і стали вони коло города Лубни…» І тоді теж битва закінчилася перемогою руської зброї: «Половці побігли, хватаючи коней, і другі, піші побігли. Наші ж стали сікти їх, а других руками хапати, і гнали їх до ріки Хорола. Убили ж вони Тааза, Бонякового брата, а хана Сугра схопили і братів його, а Шарукань ледве втік. Покинули вони і обоз свій, і взяли його руські вої місяця серпня у дванадцятий день, і вернулися до себе з побідою великою».

Через два роки – спроба замиритися.

«Пішов Володимир Всеволодович і Давид Святославич, і Олег Святославич до хана Аєпи і до другого Аєпи, і вчинили вони мир. І взяв Володимир за сина свого Юрія Аєпину дочку, Осіневу онуку, а Олег узяв за сина свого Святослава Аєпину дочку, Гіргеневу онуку, місяця січня у дванадцятий день».

Але вже через рік, відбиваючи напад половців, «воєвода Дмитро Іворович захопив вежі половецькі біля Дону, тисячу веж він узяв…»

Рік 1109: «Рушили весною на половців Святополк, і Володимир, і Давид Святославич, і дійшовши до города Воїня, вернулися.

Того ж року половці, прийшовши, пустошили довкола Переяславля по селах.

Того ж року взяли половці полон коло города Чучина».

Рік 1111: «І рушили на половців Святополк із сином, Володимир із синами, Мстислав, і Давид Святославич із сином і Давид Ігорович, і пішли вони, поклавши надію на Бога, і на пречисту Матір його, і на святих ангелів його.

Перейшовши багато рік… прийшли до Дону, і одягнулися вони в броні, і виладнали вони полки, і пішли до города Шаруканя. А князь Володимир, ідучи перед військом, наказав попам своїм співати тропарі, і кондаки хреста чесного, і канон святій Богородиці…»

Мешканці половецького Шаруканя «поклонились князям руським, і принесли риби і вина, – і переспали тут ніч. А назавтра рушили вони до города Сугрова і, прийшовши, запалили його, а в четвер пішли з Дону.

А в п’ятницю, назавтра, місяця березня у двадцять і четвертну день, зібралися половці, і виладнали половці полки свої, і пішли до бою. Князі ж наші поклали надію свою на Бога, і сказали: «Уже смерть нам тут, так станемо кріпко!» І поцілували вони один одного, і, звівши очі свої до неба, призвали вони Бога Всевишнього. А коли ж сталося зіткнення і битва сильна, Бог Всевишній глянув на іноплемінників із гнівом, падали вони перед християнами, і так переможені були іноплемінники, і упали многі вороги наші супостати перед руськими князями і воями на потоці Дегія.

…Коли ж настав понеділок страсної неділі, знову іноплемінники зібрали військо своє, многеє множество, і виступили, як ті бори великії, і тьмою тьмущою вони й обступили полки руськії. І послав Господь Бог на поміч руським князям ангела, і пішли половецькії полки і руськії. І зітнулися половці спершу з полком Святополка, і як грім ударив, коли вони обидва зітнулися чолами, і битва була люта межи ними, і падали вої з обох сторін. Та підійшов Володимир з полками своїми, і Давид Святославич з полками своїми, і побачивши це, половці кинулися навтікача. І падали половці перед військом Володимировим, невидимо биті ангелом, як це бачило багато людей, і голови летіли, невидимо зітнуті на землю.

І побили їх у понеділок страсний, місяця березня у двадцять і сьомий день. Побиті були іноплемінники, сила-силенна, на ріці Сальниці, і спас Бог людей своїх. Святополк же, і Володимир, і Давид Святославич прославили Бога, який дав їм побіду таку над поганими, і взяли вони здобичі багато і всякого багатства много – і скоту, і коней, і овець, і колодників багато захопили руками.

І запитали вони колодників, говорячи: «Як вас така сила і многеє множество не змогли противитися, а скоро ви побігли?» А ці відповіли, говорячи: «Як ми можемо битися з вами? Адже інші їздили уверху над вами при оружжі ясному і страшному, які помагали вам?»

То хіба се є не ангели, послані Богом помагати християнам?»

1125 рік: «Мстислав… на столі в Києві замість отця свого місяця травня у двадцятий день. І коли почули це вороги-половці про смерть Володимирову, то присунулися до городів Баруча і до Бронькняжа, сказавши: «Візьмемо торків їхніх». Та була про це вість Ярополку Володимировичу, і повелів він гнати руських людей у Баруч і в інші городи. Вороги ж, наскочивши, не досягли нічого, Бог звів на ніщо їхній намір, але довідавшись, що Ярополк у Переяславі, вони вернулися на Посулля пустошити.