Валентин Чемерис - Ярославна

Рік 1171: «…стали половці шкоду чинить по ріці Росі…»

1176: «Прийшли половці на Руську землю на русальній неділі. (У 1176 році русальна неділя припадала на 16–22 травня – В.Ч.). Оскільки Роман Ростиславич сидів у Києві, то він послав проти них брата свого Рюрика і двох синів своїх Ярополка й Мстислава. Половці тим часом узяли шість городів берендицьких (які були на службі в руських князів – В.Ч.) і пішли до города Ростовця… І настигли вони половців коло Ростовця. Але половці, повернувшись, перемогли полки руські і багато бояр захопили, а князі вбігли в Ростовець.

А се Бог напустив кару на нас, оцих поганих, та не яко милуючи їх, але нас караючи, навертаючи нас до покаяння, щоби удержалися ми од лихих діл. І тому карає він нас нашестям поганих. Се бо є бич його, щоби ми, смирившись, схаменулися од злої путі…» (Літописець тут має на увазі княжі міжусобиці і чвари, коли один руський князь ішов війною на іншого, а половці цим і користалися – В.Ч.).

1179. І знову ті ж самі слова: «Того року, місяця серпня, прийшли іноплемінники на Руську землю, безбожні ізмаїльтяни, окаянні агаряни, нечисті виплодки диявола, сатанинські норовом, на ім’я Кончак, призвідця лиха правовірним християнам, а особливо усім церквам, де ото ім’я Боже славиться, а цими поганими хулиться – се не кажу одним християнам, але й самому Богу вороги. Бо якщо хто любить ворогів Бога, то самі вони що приймуть од Бога?

Сей же богопротивний Кончак із однодумцями своїми, приїхавши до Переяславля за гріхи наші, багато зла вчинив християнам – тих вони забрали в полон, а інших побили, а найбільше побили дітей.

У той же час Святослав Всеволодович вийшов із Києва і стояв нижче Треполя, піджидаючи до себе Ростиславичів. Він бо ждав до себе половців на мир, а була князям інша вість: «Війна!» І в той час пригнав посол од Володимира Глібовича із Переяславця: «Пустошать половці навколо города». Почувши це, князі руські пішли за ріку Сулу і стали поблизу городища Лукомля. А коли дістали про це вість половці, вони кинулись втікати назад своєю дорогою, і князі вернулися до себе…»

«Став там станом злий ворог Тугарин, Змія син. Заввишки він, як високий дуб, між плечима коса сажень, між очей можна стрілу покласти. У нього крилатий кінь – як лютий звір: із ніздрів полум’я пахтить, із вух дим валить. Не їдьте туди, молодці».

За руськими билинами та казками й переданнями Змій Тугарин – демон зла в образі пекельної істоти зміїної породи. Він свистить по-зміїному, з його пащеки вилітають дим, полум’я, іскри – жах!

Не відставав від нього і пекельний брат його Змій Горинич – дракон із 3, 6, 9 і навіть з 12 головами, страшний своїм всеспопеляючим вогнем. Горя цей Горинич (звідси і прізвисько його) завдав слов’янам (особливо русичам-українцям) чимало – віками розбійничав на Русі. Головний демон у зміїному кодлі, пов’язаний з вогнем і водою, літає по небу, але водночас співвідноситься і з низом – з ріками, норою, печерою, де у нього сховані скарби, неодмінно чия-небудь викрадена царівна, «руський полон», там же знаходиться і його численне потомство. З’являється Змій Горинич у супроводі грізного гулу – «дощ дощить», «грім гримить». Найгрізніша його зброя – вогонь.

«Не встиг Добриня сказати, як раптом потемніло небо, а хмари на небі немає, – повістує билина, – і дощу теж немає, а грім гримить, а грози немає, а вогонь блищить…

Підняв голову Добриня і бачить: аж летить до нього Горинич, змій страшний з трьома головами, із семи хвостами, з ніздрів полум’я пахтить, з вух дим валить, мідні кігті на лапах блищять…»

А ще ж був Тугарин Змієвич – демон зла, за руськими билинами та казками, в образі істоти теж зміїної породи. Навколо Тугарина сплітаються змії вогненні, він свистить по-зміїному, кінь його ірже по-звіриному.

Полум’я, що вилітає з пащеки, його страшна зброя. Сам він – символ дикого Степу і небезпеки, що звідти йде.

А ще ж був Вогняний Змій (Вогонь-цар), він міг кришити камінь, розщіплювати дерево, спопеляти все живе і людину в тім числі. Під час нападу влаштовує бурю і перемагає врешті-решт всіх. А ще ж був Змій Вогняний Вовк, а ще ж був Зміулан, теж дракон змієвидний.

Жив у дуплі прадавнього дуба, втілював собою стихію вогню. Часто брав шлюб із жінками, навіюючи їм любов палку (з усіх зміїв він блискуче вмів навіювати жінкам жагучу пристрасть до них). Мужем був вигідним, адже постійно приносив у дім багатства із скарбів, схованих у землі – їх він легко і швидко знаходив, і жоден скарб від нього не міг «заховатися». Від шлюбу цієї зміюки з неперебірливими жінками народжувалися лише істоти зміїної породи…