Валентин Чемерис - Ярославна

У ті часи були постійні епідемії, засухи, неврожаї та інші стихійні лиха. Але ж і Нестор був правий, кажучи про те, що тоді багато було гріхів і неправди на Русі з-за тих братовбивчих котор. Як ось хоча б і в цьому повідомленні: «…горе йому (Всеволоду) було од племінників його: бо почали дозоляти йому, один вимагати наділу: а інший іншого, він же, щоб змирити їх, роздавав їм землі…»

Так дробилася колись сильна єдина Русь, так кувалася руками своїх же її поразка… А тим часом «половці… пустилися воювати й спустошувати землю, і стояв плач великий на нашій землі, опустіли села наші й міста наші, і були ми гнані ворогами нашими…»

1095 рік. «Прийшов Боняк з половцями до Києва в неділю увечері і повоював навколо Києва, підпалив дім княжий на Берестовім…»

Того ж року, як повідомляє літописець, «знов прийшов до Києва Боняк безбожний, шолудивий, потайки, мов звір хижий, зненацька. І мало в місто не ввірвалися були половці; запалили оболонь перед Києвом і спалили монастирі й села. Прийшли погані і до монастиря Печерського, коли ми по келіях відпочивали після заутрені… І гукнули гуком бойовим біля монастиря, і поставили два стяги перед ворітьми монастирськими. А ми бігли поза дворами, а інші сховалися на хорах кам’яної церкви Успенської.

Безбожні сини вирубали ворота монастирські і пішли по келіях, виламуючи двері, і виносили, коли щось знаходили в келії. Потім спалили будинок святої володарки нашої Богородиці, і прийшли до церкви, і підпалили двері, які на південь улаштовані, і другі – на північній стороні, і влізли у притвор біля гробу Феодосія, засновника Печерського монастиря, хапали ікони, запалювали двері і оскверняли віру нашу, кажучи:

– Де бог їхній? Хай допоможе їм і врятує їх! – та інші богохульні слова говорили, насміхаючись. Тоді ж запалили «Красний двір», який поставив благовірний князь Всеволод на горі Видубицькій. Все це окаянні половці запалили вогнем і вбили декілька чоловік із братії нашої. Хай же стануть вони колесом, хай стануть вогнем перед лицем вітру, щоб погнало їх геть бурею, а обличчя покрило їм досадою! Звідки вони прийшли на землю Руську, вороги наші – печеніги, торки і половці?…»

Візантійський історик писав, що половці являли собю велику небезпеку для Київської Русі. Вони були ще страшнішими за печенігів, бо переважали їх чисельністю. Їх військова тактика відзначалася блискавичністю набігів.

«В одну мить половець близько, і ось уже нема його. Налетівши, він стрімголов хапається за повід, підганяє коня ногами і бичем, і вихором несеться далі, немовби хоче перегнати найпрудкішу птицю. Його не встигли угледіти, а він уже зник з очей».

І з’явилися у тих багатих на трави і, здавалося, безмежних, вільних степах кургани-могили, а на них забовваніли половецькі кам’яні баби. Монах Рубрук, посол французького короля, який в середині XIII ст. проїжджав через половецькі степи, писав: «Комани насипають великий горб над померлим і ставлять йому статую, обернену лицем до сходу, яка тримає у себе в руці перед пупком чашу». Це були зображення обожнюваних предків родоплемінної знаті, що їх кочівники шанували і здійснювали перед ними жертви.

Вже в XI столітті в кочівників хоч і зберігався родоплемінний устрій, проте почали складатися феодальні відносини у їхній початковій стадії. Воїни, глави сімей, займали привілейоване становище, почали з’являтися багаті, що їх називали беями. А над главами сімей стояли беки – глави роду. У свою чергу, роди об’єднувалися у племена (орди), що їх очолювали солтани. Союзами племен правили хани. На той час вже почали складатися й утверджуватися два племінних союзи – дніпровський і донський. І степовики-скотарі опинилися в залежності від кочової аристократії – від беків, беїв, солтанів. Хани із своєю знаттю розподіляли пастівники, встановлювали кочові маршрути і зимівки. Найкращі землі забирали собі феодали, адже їм належали і найбільші стада худоби, вони мали й найбільші комонні війська. (А втім, кожний кочівник був воїном – збиратися у похід їм було просто: день-два – і вже орда комонників на марші). Академік Рибаков писав про ті часи: «Лицарська Русь і тривожний, недобрий степ. Степ, повний тупоту та іржання кінських табунів, дими становищ, скрип возів; рискають вовки, кружляють над Полем хижі птахи, хмарами йдуть незліченні війська половецьких ханів».

Сутичок вже було не уникнути. У вересні 1068 року половці на чолі з ханом Шаруканом вперше нападуть на Русь і розіб’ють війська синів Ярослава Мудрого. Але вже в листопаді русичі на голову розіб’ють степовиків (об’єднавши свої сили) і захоплять в полон самого Шарукана.