Валентин Чемерис - Ярославна

І залишиться на віки в Історії фраза про те, що земля, яка вільно розкинулась між Дніпром і Доном, від Сіверського Дінця і до Азовського моря, колись називалася Диким Полем…

Минуть століття, і на південному краю горба, де колись був первісний Путивль, званий Городком, на честь 800-річчя «Слова о полку Ігоревім» у 1982 році буде встановлена монументальна бронзова скульптура Ярославни (скульптор В.М. Клоков, архітектор С.Н. Миргородський).

Звернена на схід, княгиня застигла в позі Оранти, з піднятими руками, як уособлення жіночності, любові, вірності і мужності – вона благословляє захисників міста в ту лиху годину, коли князь був у полоні в половців, а половці підійшли ордою під вали міста…

Оранта (від лат. orans – яка молиться) – один з основних типів зображення Богоматері, що представляє її з піднятими і розкинутими в сторони руками, розкритими долонями назовні, тобто в традиційному жесті заступницької молитви.

Подібна молитовна поза відома з біблійних часів. Перші зображення Богородиці Оранти (без Дитяти) зустрічаються вже в римських катакомбах.

В апсиді (у християнському храмі – вівтарний виступ) Софійського собору (XI ст.) знаходиться одне із найвідоміших зображень Богородиці Оранти – висота фігури 5 м 45 см, один з епітетів, що присвоюються такому зображенню – «Нерушима Стіна».

Богородиця велична і монументальна. Її поза обмежено статична, композиція симетрична, що відповідає задумам стінових розписів і мозаїк, декоративно-прикладного мистецтва.

У візантійському і давньоруському церковному мистецтві був популярний образ Богородиці Оранти з Дитям Христом…

Особливо популярним культ Покрови Богородиці існував у «християнській республіці козаків». Столиця запорожців мала церкву Покрова Богородиці, де й зберігалася найбільша святиня козаків – ікона Богородиці. Вона була небесною заступницею козацького війська, до Богородиці козаки зверталися з молитвами, просили про допомогу в бою, про захист під час навали ворогів, яких тоді, звісно, не бракувало.

Нині «Покрова Богородиці» з портретом Богдана Хмельницького зберігається в Національному художньому музеї в Києві. Це чотирикутна ікона, з країв декорована наліпним орнаментом, а верхня частина оформлена у вигляді церковного аркоподібного входу.

На іконі Богородиця – струнка молода жінка з привабливим обличчям, яка, розставивши руки долонями до глядача, плащем покрила всіх персонажів, котрі моляться на колінах обіч неї. Очі й голова Богородиці звернені до тих, хто молиться, і кого вона захищає. На її голові – єпископська митра, на плечах – червоний із золотим орнаментом плащ, з-під якого видно жовту в рясних квітках юбку, підперезану білим поясом під самими грудьми. Під нею – блакитна довга спідниця, вона закриває навіть черевики, край носка лівої ноги ледве виглядає з-під неї. Серед кількох персонажів ікони і Богдан Хмельницький – він дивиться просто на глядача. На його голові – червона гетьманська шапка з двома пір’їнами, оторочена чорним смушком. На ньому кожух, підбитий чорним хутром, виділяється червона смуга коміра жупана з круглою золотою застібкою під підборіддям. У лівій руці Богдан Хмельницький тримає позолочену гетьманську булаву як символ його влади в Україні. Мистецтвознавці високо оцінюють художні достоїнства ікони «Покрова Богородиці» з портретом Б. Хмельницького.

Йдучи у бій, козаки незмінно співали: «Нам поможе святий Юрій ще й Пречиста Мати…»

В образі Оранти, Богородиці-захисниці, і стоїть княгиня Ярославна в Путивлі, в місті, яке вона захистила від кочівників.

У місті, на валах якого вона, виглядаючи коханого мужа з походу, співала і тужила, і навіки увійшла в нашу історію рядками:

І доки вона стоїть, здійнявши руки, і нечутно шепоче заступницьку молитву, Путивлю ніщо не загрожує…

Молитва – установний текст, який промовляється, виголошується віруючими при звертанні до Бога, до святих.

І хай безбожники заявляють, що це, мовляв, звертання створене магічною фантазією до надприродних сил (духи, боги і т. п.); що це, мовляв, магічні заговори і заклинання, що здійснюються з вірою в можливість впливу на надприродні сили словом (о, в слова велика сила!); що, мовляв, духовенство приписує їм чудодійну силу і стверджує, що з допомогою молитви віруючі можуть «спілкуватися з Богом» і навіть змушувати його змінювати свою волю; що це, мовляв, звичайне чаклунства і воно виховує у віруючих почуття безсилля, нав’язує людям усвідомлення «гріховності», «нікчемності», «безсилля» і містичного настрою; ще це, мовляв, використовується церквою з метою зміцнення влади пануючих класів і безсилля мас, що це…