Фонди музею налічують більше 40 тисяч одиниць зберігання.
А найперше вас чекатиме зустріч з Нею, з Ярославною…
Вісім з половиною століть тому невідомий давньоруський книжник у «Слові про загибель Руської землі» захоплено і так поетично-радісно писав про велич і красу своєї – і нашої теж! – Батьківщини:
«О, світло-світла і красно-прикрашена земля Руська! Багатьма красотами прославлена ти: озерами славишся, річками й джерелами, на місцях шанованими, горами, стрімкими горбами, високими дібровами, чистими полями, дивними звірами, різноманітними птахами, незліченними містами великими, селищами славними, садами монастирськими, храмами Божими і князями грізними, боярами чесними, вельможами численними. Всім ти сповнена, земля Руська!»
А ми додамо: Це та країна, яка сьогодні гордо і так красиво зветься Україною. Тією Україною, Батьківщиною нашою єдиною, про яку Юрій Мушкетик писатиме з проникливими щемом і гордістю:
Яке сумне це слово – Україна:
У ньому вітру плач, і журавлиний квил,
І дзвін кайданів, німота могил,
І сльози вдів. Столітняя руїна.
Яке суворе слово – Україна:
У ньому дзвін шабель, і гул гармат;
І тулумбасів грім, і попелища хат.
Й китайкою накрита домовина.
Яке тривожне слово – Україна:
У ньому пісня волі невмируща,
Шевченків заповіт вовіки сущий,
Зітхання матері і мужній голос сина.
Яке велике слово – Україна:
Сім сотень літ його хотіли вбити,
Воно ж як жито: жити, жити, жити!
І розгинається зігнута спина,
Й підводиться на повен зріст Людина.
«Дивна земля, щедра земля, фантастична земля, – писатиме Павло Загребельний – все про неї, про Україну, минулу, сьогоднішню, вічну. – Найтовщі у світі чорноземи, найстрахітливіші металургійні комбінати, хімічні концерни, ракетні заводи, найбільші дубові й букові ліси. Найвродливіші жінки. Найвищі небеса. Найзеленіші трави. Найзагадковіші в слов’янськім світі й в усій ойкумені собори, святині, ікони, і могили, могили – зі скіфським золотом, з луками амазонок, з козацькими шаблями…»
Ой, роде наш красний, роде наш прекрасний.
Не цураймося, признаваймося,
Бо багацько нас є…
Цю давню чи не старовинну пісню – все ж таки наш народ – оптиміст! – особливо люблять співати, чи й просто наспівувати під настрій, – у селі Комінтернівське, що на Одещині. У тім числі й Павло Миколайович Семенюк. У свої вісімдесят цей бадьорий, непосидючий, переповнений оптимізмом чоловік, якого язик не повертається назвати старим – хоч борода в нього довга і біла, патріарша. І сам він патріарх – у прямому значенні цього слова – родоначальник. Глава роду. Та ще якого! Павло Миколайович має 10 дітей і аж 146 онуків та правнуків!
СТО СОРОК ШІСТЬ! ОНУКІВ І ПРАВНУКІВ!
У роду Семенюків усі багатодітні, одних лише матерів-героїнь 13, а 30 мають право на це звання, тож молоді жінки цього роду часто котять поперед себе двомісні коляски з малюками.
– На здоров’я, – радіє глава роду. – «І сказав їм Бог, – цитує Священне писання: – «Плодіться і розмножуйтесь!» І ми виконуємо Божий заповіт.
Перелюбство у них – смертний гріх!
Заміж виходять у 16 років, і через рік вже з’являються діти.
Члени його роду – красного і прекрасного, – сім’я його велика займає в селі кілька вулиць. Вулиця за вулицею, а на них все живуть Семенюки – діти, онуки, правнуки Павла Миколайовича. Міцні заможні будинки, одноповерхові і двох чи й трьох поверхів. Гаражі. Багаті городи.
З пам’яттю в глави роду все гаразд, але, зустрівши хлопчика, неодмінно скаже:
– О, це теж мій онучок!
І звертається до малого:
– Як тебе звати, хлопчику?
А коли хто подивується, одказує:
– Онуків у мене 72. Їх я ще якось знаю. Старших по іменах, менших в обличчя. А правнуків вже давно перестав рахувати…
Один з правнуків став батьком, а Павло Семенович – прапрадідом. Так він зустрів своє вісімдесятиріччя. Найкращий подарунок главі роду!
Трапляються суботи чи неділі, коли в роду Семенюків справляють одразу по двоє весіль.
Глава роду щодня – незмінно, це у нього як ритуал! – обходить ті вулиці села, де живуть Семенюки, заходить до них у гості.
– Сьогодні зайду до внучки, 10-ї. Вона смачно готує, а я, грішний, люблю всмак поїсти.
Є в російського поета Некрасова поема «Мороз – Красный нос», а в ній такий рядок: «Мороз-воевода дозором обходит владенья свои…»
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу