Валентин Чемерис - Ярославна

Багато-багато можна понавиписувати подібних «перлів», що ними не так давно була переповнена комуністична ідеологія, яка істинного Бога замінила «пролетарським вождем» і йому змушувала поклонятися і навіть – навіть! – молитися, але світ знову і знову, зачудовуючись «Словом», повторюватиме молитви Ярославни, а, молячись, ще і ще повторюватиме воістину безсмертні рядки Кобзаря:

Країна Україна. Область Сумська. Перша згадка 1146. Місто з 1146. Площа 10,51 км. Населення 17274 людини (2001). Путивльський район Сумської області. Адміністративний центр Путивльського району.

Географічне розташування. Місто знаходиться на правому березі річки Сейм. На відстані 1,5 км розташовані села Минаково, Сиром’ятникове, Толченикове, Бобино, Чорнобровкіно, Селезнівка і Пруди. На протилежному березі річки розташовані Корольки і Скуносове. Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці (Любка) та заболочені озера. Через місто проходять автомобільні дороги Т-1908, Т-1911 і Т-1914.

Історія. 989 – дата заснування. Перша згадка Путивля датується 1146 роком в якості важливої фортеці Київської Русі між Черніговом і Новгород-Сіверським. Легенда про плач Ярославни на стінах Путивля за князем Ігорем є кульмінацією «Слова о полку Ігоревім» і опери Олександра Бородіна «Князь Ігор». Після битви на р. Ведроші у 1500 році Путивль відійшов до Московського князівства. Під час Великої смути місто стало одним із центрів повстання Івана Болотникова і на якийсь час базою війська Лжедмитрія І. В Російській імперії місто було центром Путивльського повіту Білгородської, потім Курської губерній. З 1926 року у складі Української РСР.

Відомі люди: Ковпак Сидір Артемович (1887–1967) – командир Путивльського партизанського загону і з’єднання партизанських загонів Сумської області, генерал-майор, двічі Герой Радянського Союзу. Руднєв Семен Васильович (1899–1943) – Герой Радянського Союзу (1944, посмертно), один з керівників партизанського руху на Україні, генерал-майор.

Городище, розташоване в урочищі Городок, є дитинцем давньоруського літописного Путивля. У другій половині XII ст. Путивль стає стольним містом однієї з ліній чернігівських Ольговичів. Укріплення міста згадуються в «Слові о полку Ігоревім», що розповідає про плач Ярославни на «заборолі» фортечної стіни. Літопис також повідомляє про спалення посаду Путивля під час вторгнення половців у Сіверську і Чернігівську землі у 1185 році після розгрому військ Ігоря. Остання згадка Путивля як давньоруського міста відноситься до 1304 року, а в 1356 році його захопив литовський князь Ольгерд.

В місті проведені неодноразові археологічні розкопки. До останнього періоду існування давньоруського міста (середина XIII ст.) відноситься масове поховання мирних мешканців і захисників Путивля, виявлене в 1979 році. Нині на місці братської могили встановлений пам’ятник.

Численні групи туристів, прибуваючи автобусами до Путивля, знайомляться з історико-культурним заповідником: відвідання краєзнавчого музею, Городка – давнього дитинця, Молченського жіночого монастиря з чудотворною цілющою Молченською іконою Пресвятої Богородиці, меморіал жертвам фашизму, церкви Різдва Пресвятої Богородиці, Меморіального комплексу в Спадщанському лісі, музею партизанської слави, пам’ятника С.А. Ковпаку і в першу чергу, звичайно ж, місць подій, пов’язаних із «Словом о полку Ігоревім» та пам’ятника Ярославні…

Багато рядків «Слова» стали крилатими висловами української культури. Це хоча б:

«Орати тугу, сіяти смуток».

«Квилить-тужить Ярославна».

«Спити Дону шоломом».

«Списа край поля приломити».

«Буй-тур».

«Були Віки Трояна».

«Боян».

«За землю Руську, за рани Ігореві!».

«Заступити шляхи полю».

«Коні іржуть за Сулою, сурмлять сурми в Новгороді».

«Лисиці брешуть на щити».

«Напитися шоломом із Дону».

«Розтікатися мисію по древу».

«Ярославна» – як втілення великих почуттів любові і вірності.

«Написати… про українську жінку, про жінку, про матір, про сестру. Про нашу Ярославну, що плаче рано на зорі за нами», – Олександр Довженко.

Бронзова Ярославна, здійнявши руки, з молитвою-тугою на устах застигла в Замковому парку Путивля – мабуть, все ще благає небеса повернути їй коханого мужа з військом його…

А перед нею – далина-далина. Аж до Сейму і за Сейм.