Валентин Чемерис - Ярославна

Як зазначає академік Д. Лихачов, «від часу, що передував «Слову», до нас не дійшло жодного твору, який хоч би частково нагадував «Слово» своєю близькістю до народної поезії. Ми можемо знайти окремі аналогії «Слову» в деталях, але не в цілому. Тільки після «Слова» ми знайдемо в давній руській літературі кілька творів, у яких зустрінемося з тим же сполученням плачу і слави, з тим же дружинним духом, з тим же воїнським характером, які дозволяють поєднати їх із «Словом» за жанровими ознаками.

Маємо на увазі такі три твори: похвалу Роману Мстиславичу Галицькому, що в Іпатіївському літописі під 1201 р., «Слово о погибели Русской Земли» і «Похвалу роду рязанских князей», що дійшла до нас у складі повістей про Николу Збаразького. Всі ці три твори спрямовані до минулого, що складає у них основу для сполучення плачу і похвали. Кожне з них поєднує книжковий початок з духом народної поезії плачів і слави. Кожне з них тісно пов’язане з дружинним середовищем і дружинним духом воїнської честі».

«Слово» починається роздумами автора з приводу того, якою бути манері оповідки. Він відкидає стару манеру Бояна і зважується слідувати безпосередньо «билинам» свого часу – дотримуватися справжніх подій. Чим він переконує читача, що перед ним імпровізація, вільна від літературних традицій мова – навіть такої сильної, як Боянова.

Зв’язок «Слова» з усною народною поезією ясніше всього відчувається в межах двох його жанрів, що частіше згадуються в поезії: плачу і пісенної слави. Їхня емоційна протилежність, свідчать дослідники, дає широкий діапазон почуттів і змін настроїв, що так характерно для «Слова».

Автор ніби подумки рухається за полками Ігоря і по-думки його оплакує. В той же час він ніби цитує плач Ярославни.

Автор «Слова» не тільки великий художник, але й видатний публіцист, який добре розуміє політичну обстановку Русі. Поразку Ігоря він сприймає не лише в особистому плані поведінки Ігоря, але і в плані політичної долі Русі. Публіцистичний талант автора – це перш за все палке звертання до князів припинити міжусобиці, чвари-розбрати і постояти за Руську землю.

Автор володіє великою поетичністю свого таланту. У «Слові» все живе, рухоме, непостійне. Природа жива, діяльна, невіддільна від світу людини. Вона віщує поразку затемненням сонця, схиляється трава від жалю, неспокійно поводяться птахи, звірі. Природа допомагає Ігорю під час втечі. «Слово» закликає руських князів припинити чвари, об’єднатися перед лицем загрози нападу. В цьому основний смисл «Слова», що не втратило актуальності і в наші дні.

Як і віки тому, так і сьогодні, був і є правдивим Маврикій.

«Оскільки у них (слов’ян – В.Ч.) багато князів, і вони між собою не мають згоди, тож корисно декого з них притягти на свій бік, щоб вони не об’єдналися разом і не виступили під єдиним керівництвом».

Що й казати, мудрим був грек Маврикій, сказав – як зав’язав. На віки. Бо й сьогодні його порада – суть гірка наша правда, бо в нас все ще таки й справді багато князів.

В тексті (поеми «Слово» – В.Ч.) є також багато незрозумілих і до теперішнього часу так званих «білих плям» – пишуть дослідники, – розкриття яких дало б можливість ще краще зрозуміти думки автора та мати більшу інформацію. Так, наприклад, читаємо: «Темно стало третього дня: два сонця померкли, обоє багряних стовпи погасли, а з ними молоді два місяці, Олег і Святослав, тьмою поволоклися і в море погрузились».

За Інтернет-виданням:

«В Іпатіївському літописі зазначено, що з князем Ігорем в поході були його молодший брат Всеволод, син Володимир та синівець (племінник) Святослав, і вказано, до яких саме половецьких князів вони потрапили в полон. Поміж них названо Святослава Ольговича. Це – остання згадка про нього, яку ми маємо в літописах. В заключній частині «Слова», в якій співаються слави і заздравіє живим князям, ім’я Святослава також відсутнє, що дає підстави вважати його загиблим. Можливо, що цей молодий князь загинув уже в полоні. Певно, з Ігорем у поході таки був ще один син – Олег (народився в 1174 р.), якого Ігор неодноразово брав у походи й раніше. Після 1185 року згадок про Олега Ігоровича також не знаходимо. В «Слові» зазначено, що молоді князі – Олег і Святослав – потопились в озері, біля якого бились війська. В стислому оповіданні про похід Ігоря в 1185 році Лаврентіївського літопису написано, що в поході з Ігорем було два сини. Отже, не тільки військові втрати та небезпека від половців, а й особисті переживання, які розривали Ігореве серце, ще більше загострювали почуття відповідальності та дали йому право писати й звертатись до інших: