Валентин Чемерис - Ярославна

Здатність мандрувати в астральному світі можна розвивати й тренувати. Цим і займаються в американському інституті Монро на курсах парапсихології і екстрасенсорики. Людей навчають методам входження в астральний психічний стан і мандрувати в ньому туди, куди багне ваша душа.

Помандрувати душі Ярославни на Дон, де билися руські війська її милого, і допомогла Явдошка, звана в Путивлі відьмою…

Проснувшись вранці, Ярославна лежала з широко розкритими очима і ніяк не могла збагнути: де вона? У Путивлі, в княжім теремі чи в донецькому степу біля швидкої Каяли, де в битві полягло руське військо?…

Біля неї стояла Явдошка, звана в Путивлі відьмою.

– Чи допомогло тобі, княгине, моє зілля? – питала.

– Ой, допомогло, паніматко, допомогло.

– Чи літала ти зигзицею туди, де твій князь із військом перебуває?

– Ой, літала, паніматко, зигзицею сизокрилою літала. Князеві та дружині його довгі літа віщувала.

– Що ж ти бачила там, княгине, що чула?

– Там степи чужі, не наші, ворожі, безводні. Там сонце половецьке русичів пече, спрагою їм дозоляє. Там вітри, онуки Стрибогові, на моє ладо з військом хмарами стріли несуть, там Ігоря мого з кривавими ранами в полон вели – сонце померкло в моєму житті. Не жити мені більше без лада мого, світу білого не бачити.

– Князь повернеться – чекай і сподівайся. А все те, що ти побачила біля річки Каяли – правда-правдонька гірка і сумна.

Заплакала-затужила Ярославна у Путивлі-граді рано-вранці. До вітрів зверталася, до сонця, до Дніпра… І всі дивувалися: звідки княгиня те знає, перебуваючи у Путивлі на валу? А коли звістка про розгром русичів прилетить і в Путивль, всі дивуватимуться – звідки про те раніше знала княгиня? Невже й справді вона, як співає на валу, літала сизокрилою зигзицею до річки, до Каяли?…

Співаючи, тужачи, Ярославна чекала своє ладо з походу. А чекаючи, співала:

Вперше у «Слові» річка Каяла згадується в розділі, де описується друга битва русичів – для них нещаслива, – з донецькими половцями.

Річку Каялу дослідники «Слова», історики та любителі давнини шукають в Україні ось уже 200 років і ніяк не можуть її знайти, хоч уже, здається, чи не по метру дослідили всі землі біля Дону великого і Дінця малого, близько і віддалеки од нього. Вона мовби є – принаймні була, «Слово» ж її кілька разів згадує, описуючи битву Ігоревої дружини з половцями (а битва ж була, була!) – і ніяк не можуть знайти. Бодай її слід.

З Інтернет-видання:

«Питання про локалізацію р. Каяли досі не вирішене, хоч існує багато гіпотез про місце її розташування.

І все ж уявляється більш вірогідним, що р. Каяла і р. Сюурлій відносяться до басейну р. Дону, і що битва 1185 року відбувалася на території донецьких половців, адже взятий Ігор у полон був главою донецьких половців – ханом Кончаком… А втім, існують й інші гіпотези, може, ще й переконливіші, про походження назв рік Каяла і Сюурлій.

Етимологія цих назв може бути розкрита за умови врахування іншої назви, або тієї ж самої ріки, або іншої, що згадуються в руських літописах у зв’язку з походом Ігоря Святославича, а саме ріки Сюурлій.

Походження назв Каяла і Сюурлій швидше всього пояснюється характеристикою рік по тій чи тій ознаці, пов’язаній з природними умовами, тобто з ознаками, що характеризують флору і фауну місцевості, як це частіше всього й відбувається у відношенні назв для тюркських назв річок. [37]

Якщо ж Каяла і Сюурлій – суть однієї й тієї ж річки, одного і того ж допливу Дона, – то вірогідно, що цими назвами йменували її різні половецькі племена, і в основі цих назв було одне і те ж поняття, а саме для назви Сюурлій – половецька назва молодого очерету або куги, а для Каяли присутність куги й осоки на її берегах. Отже, Сюурлій і Каяла могли мати в основі своїй спільне поняття, пов’язане з багатством водолюбної трави, і назви ці належали різним половецьким племенам для однієї і тієї ж річки. Більше того, назва Сюурлій може бути пояснена також наявністю на річці порогів, скал чи скелястих шпичаків. А назва Каяли могла утворитися від половецьких слів, що означають «берег ріки, край, межа, вузька смуга берега між скелями і річкою…»