Joseph Conrad - Визволення. Роман мілин

– П’ю за всіх… Не треба стільця, – кидав він і ставав позаду товариства, безмовний і сумний, немов той раб, що обслуговує бенкет. Тіло мав худе, як і в більшості старих людей, а дух його заглибився у спогади далекого минулого; тільки довжелезний кістяк його жив далі, немовби зроблений із заліза. Руки в нього тремтіли, та очі були ще гострі. Всі думали, що він докладно знає, як гинули колись якісь великі люди і таємничі експедиції. Та був він, очевидячки, невдаха, хоч і гадали, що знав дивні тайни.

Цей могутній кістяк, одягнений у злинялу пару синього шевйоту, без будь-якої білизни на тілі, якимось чудом животів. Часом, коли йому пропонували роботу, він проводив англійський корабель протоками Ріо. І щоб забезпечити себе, казав капітанові:

– Вам не треба лоцмана: тут можна пройти, заплющивши очі. Якщо я вам потрібен, то прийду. Десять доларів.

Виконавши доручення й одержавши платню, він повертався тридцять миль човном із двома старими малайцями, які, здавалося, були його почтом. Мандрувати тридцять миль морем під екваторіальним сонцем у невеличкому човні, де ніде й поворухнутись, – це подвиг, що потребує витривалості факіра й властивостей саламандри. Десять доларів була дешева платня, і його частіше брали. А коли йому було сутужно, він позичав у перехожого п’ять доларів і додавав:

– Я не в силі швидко повернути їх вам, але коли вам треба буде про щось довідатися, то я до ваших послуг.

Дивно, що ніхто навіть не всміхався на це «щось». Здебільшого йому відповідали:

– Дякую вам, старий приятелю, коли мені треба буде інформацій, я прийду до вас.

Йоргенсон кивав головою і казав:

– Пам’ятайте, якщо ви, молоді хлопці, не будете такими, якими були ми, коли ходили тут багато років тому, то інформації мої можуть лише зашкодити вам.

Він мав своїх улюбленців, з якими був більш відвертим. Від нього Лінгард і почув про Дарат-ес-Салам, або «Берег Притулку». Йоргенсон, як він сам висловлювався, – знав усі таємниці цієї країни ще з тих славетних часів, коли зодягнені в білу одежу падриси [40] Падриси – тубільні жерці, що провадили агітацію проти загарбників. почали проповідувати й воювати по всій Суматрі, доки голландці не накивали п’ятами.

От тепер Лінгард і спробував згадати й зібрати докупи уривки й клапті фактів із дивовижних оповідань старого Йоргенсона. Та він не знав нічого, крім загальної уяви про цю місцевість і невиразної думки про небезпечні підступи до неї. Тому він вагався, а бриг, немов відповідаючи його сумнівам, теж хитався туди-сюди.

Ця нерішучість і призвела до того, що одного ранку великий нью-йоркський корабель, вантажений барилами з олією для Японії, проходячи Біллітонською протокою, побачив гарний бриг, що дрейфував у фарватері [41] Фарватер – лінія ходу кораблів між косами або мілинами. трохи на схід від Карімати. Худорлявий шкіпер у сурдуті та його гладкий помічник із густими вусами вважали, що він занадто гарний для британського корабля, і дивувались, навіщо капітан його збив марсель, – як це вони бачили, без всякої потреби. Пливучи далі, вони помітили, що грот-рея лишалась у тому самому вигляді, немов ждучи когось. Та другого дня кліпер [42] Кліпер – великий торговий корабель. , вантажений чаєм, що плив із Лондона за тим самим курсом, уже не побачив брига, білого й нерухомого, який лежав перед тим у дрейфі.

Всю ніч Лінгард розмовляв із Гассімом. Зорі над їхніми головами сунули зі сходу на захід, немовби величезна річка діамантів. Іммада слухала, часом стиха вигукуючи, а часом притаївши дух. Один раз вона навіть заплескала в долоні: вже розвиднялося.

– Тебе зустрінуть наче батька в цій країні, – сказав Гассім.

Важка роса вкрила приладдя, й мокрі вітрила чорніли на блакиті неба.

– Ти будеш батьком, що дає нам добру раду…

– Я буду вірним другом і хочу, щоб ти поводився зі мною так само – і не більше, – сказав Лінгард. – Візьми свій перстень.

– Чого ти зневажаєш мій дарунок? – спитав Гассім, сумно всміхаючись.

– Візьми його, – сказав Лінгард. – Він і так завжди буде мій. Хіба я зможу забути, що ти перед смертю думав про мою безпеку? Перед нами ще багато небезпек. Ми часто будемо розлучатися, щоб краще простувати до спільної мети. Коли ж ти й Іммада потребуватимете допомоги, засилай до мене посланця з оцим перстнем і, якщо я буду живий, то все для вас зроблю. – Він глянув на блідий світанок. – Я поговорю з Беларабом по щирості, як це робимо ми, білі. Хоч я ніколи й не бачив його, але я дужий. Белараб повинен допомогти нам звільнити твою країну, а коли ми одвоюємо її, я подбаю, щоб він не обманув тебе за це.