Joseph Conrad - Фрея із Семи Островів

Час зцілив би все. Фрея думала, що вона може почекати, керуючи поки що своїм власним будинком на чудовому бригу й чоловіком, який її любив. Це було найкраще життя для неї – вона навчилася ходити не на суші, а на палубі корабля. Вона була дитям корабля, морською дівою, якщо така колись існувала. І, звичайно, вона любила Джаспера і довіряла йому. Але до її радості домішувався і відтінок занепокоєння. Дуже красиво й романтично володіти для себе прекрасно загартованим і вірним мечем-клинком, але чи можна цією зброєю протистояти палицям Долі – це інше питання.

Вона знала, що в ній було більше «субстанції», ніж в інших, – не треба дешевого красномовства, я не кажу про фізичну вагу. Вона тільки злегка турбувалася, коли він їхав, і в неї був я, який на правах випробуваного довіреного обличчя насмілювався частенько їй нашіптувати:

– Чим раніше – тим краще.

Однак у міс Фреї була особлива жилка впертості. Вона завжди знаходила підставу для відтермінування:

– Не раніше ніж мені виповниться двадцять один рік. Тоді люди не вважатимуть мене недостатньо дорослою, щоб відповідати за свої вчинки.

Почуття Джаспера були до такої міри поневолені, що він навіть жодного разу не заперечував проти такого рішення. Вона була чудова – в усьому, що б не робила або не говорила, і… на цьому він ставив крапку. Думаю, він був досить тонкий, щоб відчувати себе навіть задоволеним – час від часу. А на втіху в нього був бриг, який, здавалося, був просякнутий душею Фреї, бо все, що б він не робив на борту, було освячено його любов’ю.

– Так. Незабаром я почну рахувати дні, – повторив він. – Ще одинадцять місяців. За цей час мені доведеться зробити три рейси.

– Дивіться, як би не сталося біди, якщо ви будете дуже поспішати, – застеріг його я.

Але в нього був гордовитий вигляд, і, сміючись, він відмахнувся від мого застереження.

– Дурниці! Нічого, нічого не може трапитися з бригом, – вигукнув він, немов полум’я його серця могло світити в темні ночі на невідомих морях, а образ Фреї – служити непогрішним маяком серед прихованих мілин; як ніби вітри повинні були охороняти його майбутнє, а зірки – боротися за нього на шляхах своїх; немов магія його пристрасті мала владу керувати судном на краплі роси або провести його крізь вушко голки тільки тому, що цьому бригу випав чудовий жереб служити любові, – любові, сповненої великої принади, любові, здатної зробити всі земні шляхи надійними, легкими й променистими.

– Гадаю, – сказав я, коли він висміяв моє досить невинне зауваження, – гадаю, сьогодні ви відпливаєте.

Справді, такими були його плани. Він не знявся на світанку тільки тому, що чекав мене.

– І уявіть собі, що сталося вчора! – вів далі він. – Мій помічник несподівано мене залишив. Мав виїхати. За такий короткий час нікого не знайдеш, і я думаю взяти із собою Шульца. Славнозвісний Шульц! Що, трошки підстрибнули від несподіванки? Кажу вам, вчора, пізно ввечері, я пішов і відкопав Шульца після нескінченних клопотів. «Я – ваш слуга, капітан, – сказав він своїм дивовижним голосом, – але з жалем мушу зізнатися, що мені буквально нічого надіти. Мені довелося поступово розпродати весь свій гардероб, щоб роздобути трошки їжі». Що за голос у цієї людини. Кажуть, голос може зворушити й камінь! А ось люди начебто звикли до нього. Раніше я ніколи його не бачив, і, чесне слово, у мене сльози навернулися на очі. На моє щастя було темно. Він спокійно сидів під деревом, у тубільному селищі, худий, як дошка, а коли я придивився до нього, виявилося, що на ньому надіта всього-на-всього стара паперова фуфайка і рвана піжама. Я купив йому шість білих костюмів і дві пари парусинових туфель. Я не можу знятися з якоря без помічника. Повинен взяти будь-кого. Тепер я їду на берег записати його, потім повертаюся з ним на борт – і в дорогу. Ну, чи не божевільний я, а? Звичайно, божевільний! Нумо! Викладайте відверто. Дайте собі волю. Мені подобається, коли ви не стримуєте себе.

Він явно чекав, що я буду лаятися. Тому я з особливим задоволенням був аж занадто спокійним.

– Найгірше, що можна сказати проти Шульца, – безпристрасно почав я, схрестивши руки, – це – неприємна звичка обкрадати комори кожного судна, на яке він тільки потрапляє. Це він буде робити. Ось все, що можна проти нього сказати. Я рішуче не вірю цій історії, яку розповідає капітан Робінсон, ніби Шульц змовився в Чантабене з якимись негідниками з китайської джонки вкрасти якір із носа шхуни «Богемська дівчина». Взагалі історія Робінсона занадто хитромудра. Інша ж розповідь механіків із «Нань-Шаню». Вони нібито застали Шульца опівночі в машинному відділенні, коли той трудився над мідними підпорами, щоб знести їх на берег і продати. Це здається мені ймовірнішим. За винятком цієї маленької слабкості, дозвольте вам сказати, що Шульц як моряк кращий за багатьох із тих, хто за все своє життя не взяв у рот ні краплі спиртного, можливо, в моральному відношенні він навіть не гірший за деяких людей, нам із вами відомих, хто ніколи не крав жодного пенні. Він може бути небажаною особою на борту судна, але оскільки вибору у вас немає, я думаю, з ним вдасться впоратися. Тут важливо зрозуміти його психологію. Не давайте йому грошей доти, доки з ним не покінчите. Ні цента, як би він вас не просив. Мабуть, із тієї хвилини, коли ви дасте йому гроші, він і почне красти. Просто пам’ятайте про це.