Joseph Conrad - Фрея із Семи Островів

У його серці почуття до брига й до дівчини були нерозривно злиті: так можна сплавити в одному тиглі два дорогоцінних метали. А полум’я було гаряче, можу вас запевнити. Воно викликало в ньому якесь шалене внутрішнє хвилювання, що виявлялося як у вчинках, так і в бажаннях. Сухорлявий, довготелесий, із тонким обличчям, хвилястим каштановим волоссям, із напруженим блиском сталевих очей і швидкими, рвучкими рухами, він іноді нагадував мені блискучий відточений меч, що безперестанку виймається з піхов. І тільки коли він перебував біля дівчини, – коли він міг на неї дивитися, – ця дивна напруженість змінювалася серйозною відданою увагою, з якою він стежив за найменшими її рухами й словами.

Її холоднокровне, тверезе, добродушне самовладання, здавалося, зміцнювало його серце. А може, на нього так заспокійливо діяла чарівність її обличчя, її голосу, її поглядів? Однак доводиться думати, що саме все це й запалювало його уяву, якщо джерела любові лежать в уяві. Проте я не такий, щоб досліджувати глибше подібні таємниці, й мені здається, ми забули про бідного старого Нельсона, що сидить на задній веранді й тривожно роздуває щоки.

Я вказав йому, що Джаспера не можна назвати частим відвідувачем. Він і його брат плавали по всіх водах Архіпелагу. На це дідуган Нельсон відповів тільки – і відповів стурбовано:

– Сподіваюся, Хімскірк сюди не загляне, доки тут стоїть цей бриг.

Він уже ставився до Хімскірка наче до страхопуда! Хімскірк! Справді, йому бракувало терпіння…

Ну хто, скажіть, будь ласка, був цей Хімскірк? Ви відразу побачите, яким нерозумним був цей страх перед Хімскірком… Звичайно, чоловік він був досить шкідливий. Це відразу впадало в очі, досить було послухати, як він сміється. Ніщо не викриває ясніше таємних властивостей людини, ніж необережний вибух сміху. Але – боронь боже! – якби ми здригалися від кепського реготу, немов заєць від будь-якого звуку, нам нічого іншого не залишалося б, як самотності пустелі або відокремленого скиту відлюдника. І навіть там нам довелося б терпіти неминучу присутність диявола.

Однак він – персона значуща, він знав кращі дні й високо стояв у ієрархії небесного воїнства. Проте в ієрархії земних голландців Хімскірк, чиї ранні роки навряд чи відрізнялися особливим блиском, був всього-на-всього сорокарічним флотським офіцером, без будь-яких особливих знайомств чи здібностей, якими можна похвалитися. Він командував «Нептуном» – маленьким канонерським човном, що ходив у водах Архіпелагу й стежив за торговцями. Справді, не надто високе положення. Повторюю, це був звичайнісінький лейтенант, середніх років, який чесно прослужив двадцять п’ять років і, ймовірно, в недалекому майбутньому збирався вийти у відставку. От і все.

Він ніколи не обтяжував своєї голови роздумами про те, що робиться на Семи Островах, доки не почув із розмов у Мінтоці або Палембанзі про красиву дівчину, що оселилася там. Думаю, цікавість спонукала його заглянути на Острови, а раз побачивши Фрею, він взяв собі за правило заїжджати до Нельсона щоразу, як перебував на відстані полудня шляху від Островів.

Я не хочу сказати, що Хімскірк був типовим голландським флотським офіцером. Я бачив їх у достатній кількості, щоб не допустити цієї безглуздої помилки. В нього було велике, гладко виголене обличчя з пласкими смуглявими щоками, а між ними розташовувався пухкий рот. У його чорному волоссі сріблилися білі нитки, а його неприємні очі теж були чорними. У нього була погана звичка кидати на всі боки косі погляди, не повертаючи голови, низько посадженої на короткій, круглій шиї. Товстий круглий торс у темній куртці із золотими джгутами на плечах був поставлений на парі розчепірених товстих круглих ніг у білих діагонально скроєних штанів. Його круглий череп під білим кашкетом також здавався надзвичайно товстим, але мізків у ньому було досить, щоб виявити та злісно використовувати страх бідолахи Нельсона перед тим, що було наділено хоча б мізерною краплею влади.

Хімскірк висаджувався на мисі й, перш ніж з’явитися в будинку, мовчазно обходив всю плантацію, немов це була його власність. На веранді він вибирав кращий стілець і залишався до сніданку або до обіду, не чекаючи навіть натяку на запрошення.

Його слід було б вигнати вже за одне його ставлення до міс Фреї. Будь він голим дикуном, озброєним списами й отруєними стрілами, старий Нельсон (або Нільсен) вийшов би на нього з кулаками. Але цих золотих джгутів на плечах – до того ж голландських джгутів – було досить, щоб налякати старого. Він дозволяв негідникові ставитися до нього з тупою зневагою, пожирати очима його дочку й спустошувати пляшки з його маленького винного льоху.