Joseph Conrad - Фрея із Семи Островів

Зрозуміло, я висміював його страхи, якими він почасти зі мною ділився. Він до певної міри рахувався зі мною і поважав мої думки – не за мої моральні якості, але за те, що я підтримував нібито добрі відносини з голландською «владою». Я знав напевно, що головне джерело його страхів – губернатор Банки – чарівний, запальний, добросердний контрадмірал у відставці, – без сумніву, симпатизував йому.

Я завжди акцентував його увагу на цій втішній гарантії, й чоло старого Нельсона (або Нільсена) зазвичай на секунду прояснялося. Але потім він починав похитувати головою з таким виглядом, ніби хотів сказати: все це чудово, але в самій природі голландської влади приховані такі глибини, що ніхто, крім нього, не може їх пізнати. Яка безглуздість!

У той день, про який я кажу, старий Нельсон був особливо дратівливий. Я намагався розсмішити його веселою і дещо скандальною історією, що трапилася з одним із наших спільних знайомих у Сайгоні, як раптом він несподівано вигукнув:

– Якого біса йому тут потрібно? Навіщо він сюди прийшов?

Зрозуміло, що він не чув жодного слова. Це мене розлютило, бо анекдот справді був хороший. Я пильно подивився на нього.

– Заспокойся! – вигукнув я. – Невже тобі невідомо, навіщо Джаспер Аллен сюди приходить?

Це був перший зрозумілий натяк, який я будь-коли робив, – натяк на справжній характер стосунків між Джаспером і його дочкою. Він вислухав його дуже спокійно.

– О, Фрея – дівчина розумна, – неуважно пробурмотів він, а його уявний погляд був, без сумніву, прикутий до «влади». Ні, Фрея недурна. Щодо цього він не турбувався. Він рішуче нічого проти не мав. Вона просто проводила з ним час; хлопець її розважає, і більше нічого.

Коли проникливий стариган перестав бурмотіти, в будинку запанувала тиша. Ті двоє проводили час дуже тихо і, безсумнівно, від щирого серця. Яку більш поглинальну й менш гучну розвагу вони могли знайти, ніж будування планів на майбутнє? Сидячи поруч на веранді, вони, мабуть, дивилися на бриг – третього учасника в цій захопливій грі. Без нього не було й майбутнього. Він був для них і щастям, і будинком, і великим вільним світом. Хто це порівнював корабель із в’язницею? Нехай мене з ганьбою повісять на нок-реї, якщо це справедливо. Білі вітрила цього судна були білими крилами – мабуть, «крилами» звучить поетично, – білими крилами їхнього легкого кохання. «Легкого» – це стосується швидше Джаспера. Фрея, як всі жінки, міцніше трималася мирських умовностей.

Однак Джаспер відірвався від землі того самого дня, коли вони разом дивилися на бриг, і між ними простяглося мовчання – те мовчання, яке є однією-єдиною досконалою формою спілкування між істотами, наділеними даром мови, – і коли він запропонував їй розділити з ним володіння цим скарбом. Звичайно, він презентував їй бриг весь, цілком. Проте його серце було віддано бригу з тієї хвилини, коли він купив його в Манілі в літнього перуанця у скромному чорному сукняному костюмі, загадковому й велемовному. Може, той вкрав його біля берегів Південної Америки, звідки, за його словами, приїхав на Філіппіни «за сімейними обставинами». Це «за сімейними обставинами» звучить виразно добре. Жоден справжній кабальєро не стане далі розпитувати після такої заяви.

А Джаспер, звичайно, був справжнім кабальєро. Бриг же був весь чорний, загадковий і дуже брудний: потьмяніла перлина моря, або, точніше, занедбаний твір мистецтва. Так, він, без сумніву, був художником, цей невідомий будівельник, який надав бездоганні обриси корпусу з найтвердішого тропічного дерева, скріпленого найчистішою міддю. Одному Богу відомо, у якій частині світу був побудований цей бриг. Сам Джаспер не міг дізнатися його історію від свого красномовного похмурого перуанця – якщо хлопець був перуанцем, а не переодягненим чортом, як жартівливо стверджував Джаспер. На мою думку, бриг був такий старий, що міг належати останнім піратам або торговцям невільниками; а можливо, він був кліпером, який перевозив опій, а колишніми господарями були, відповідно, торговці опіумом або контрабандисти.

Хоч би що там було, бриг був повністю справним, як того дня, коли його вперше спустили на воду. Він плавав-літав, як відьма, добре слухався керма, немов маленька гичка, ходив під вітрилами, як чарівне судно, і, подібно до красивих жінок, які прославилися в історії своїм бурхливим життям, здавалося, зберігав секрет вічної молодості. Тому нічого неприродного не було в тому, що Джаспер Аллен поводився з ним, як закоханий. Таке поводження повернуло бригу блиск його краси. Джаспер покрив його кількома шарами кращої білої фарби так дбайливо, майстерно, артистично накладеної й підтримуваної в такій чистоті його заляканим екіпажем із добірних малайців, що дорогоцінна емаль, якою користуються ювеліри для своїх виробів, не могла мати кращий вигляд і бути ніжнішою на дотик. Вузька позолочена облямівка оперізувала його витончений корпус, і своєю красою бриг легко затьмарював будь-яку професійну яхту для прогулянок, що колись з’являлася в ті дні на Сході. Повинен сказати, що я особисто віддаю перевагу темно-малиновій облямівці на білому корпусі: вона виділяється більш рельєфно і коштує дешевше. Так я і сказав Джасперу. Але де там! Він визнавав тільки краще листкове золото, хоча, по суті, ніяка прикраса не могла бути досить достойною для майбутнього житла його Фреї.