Joseph Conrad - Фрея із Семи Островів

Дещо не вислизнуло від моєї уваги, та якось я спробував висловитися з приводу цього питання. Шкода було бачити страх, що з’явився в круглих очах старого Нельсона. Насамперед він заявив, що лейтенант – його добрий друг, дуже славний хлопець. Я не спускав із нього пильного погляду, і нарешті він став заїкатися й зізнався, що, звичайно, Хімскірк не справляє враження людини життєрадісної, але все ж у глибині душі…

– Я ще не зустрічав тут життєрадісних голландців, – перебив його я. – Врешті-решт, життєрадісність великого значення не має, але невже ти не бачиш…

Тут Нельсон несподівано так перелякався, що в мене забракло духу вести далі. Звичайно, я збирався йому сказати, що хлопець переслідує його дочку. Це дуже вдалий вираз. Не знаю, на що міг сподіватися Хімскірк, або що він задумав зробити. Може, він уважав себе чарівним, або його ввели в оману живі, впевнені, невимушені манери Фреї. Але факт залишався фактом. Він переслідував дівчину. Нельсон це не міг не бачити. Але… він уважав за краще закривати на це очі. Він не бажав, щоб йому про це говорили.

– Усе, чого я хочу, – це жити з голландською владою мирно та спокійно, – з присоромленим видом пробурмотів він.

Він був невиліковний. Мені стало його шкода, і, думаю, міс Фрея теж шкодувала свого батька. Вона стримувалася заради нього й робила це просто, без афектації, навіть добродушно, як і все, що вона робила. Завдання було не з легких, бо залицяння Хімскірка мали нахабний відбиток презирства, з яким нелегко було примиритися. Голландці цієї породи бувають зарозумілими з тими, хто нижче їх за своїм становищем, а цей офіцер уважав старого Нельсона та Фрею у всьому нижчими за себе.

Не можу сказати, що мені було шкода Фрею. Вона була не з тих, хто ставиться до чого б то не було трагічно. Можна було співчувати їй у її труднощах, але вона завжди здавалася на висоті свого становища. Своєю незворушною ясністю вона швидше викликала захоплення. Тільки коли Джаспер і Хімскірк бували разом у бунгало, як це іноді траплялося, вона відчувала напруженість становища, але й тут не всякий би міг це помітити. Тільки мої очі могли виявити легку тінь на її осяяному обличчі. Якось я не втримався, щоб не висловити їй свого схвалення:

– Клянусь, міс, ви просто чарівні.

Вона зустріла ці слова зі слабкою посмішкою.

– Найголовніше – це втримати Джаспера від нерозумного вчинку, – сказала вона, і в спокійній глибині її чесних очей, що прямо дивилися на мене, я міг помітити справжню тривогу. – Ви мені допоможете його стримати правда?

– Звичайно, ми повинні стримати його, – заявив я, прекрасно розуміючи її занепокоєння. – Адже він стає зовсім божевільним, коли дратується.

– Так! – м’яко погодилася вона: ми з нею завжди жартома лаяли Джаспера. – Але я його трошки приручила. Тепер він зовсім хороший хлопчик.

– І все-таки він розчавив би Хімскірка, як того чорного таргана, – зауважив я.

– Мабуть! – прошепотіла вона. – А це не годиться, – додала вона поспішно. – Уявіть собі, у якому становищі опинився б бідний тато. Крім того, я думаю стати господинею цього славного брига й плавати в цих морях, а не блукати за десять тисяч миль звідси.

– Чим швидше ви зійдете на борт, щоб доглядати за шкіпером і за бригом, тим краще, – серйозно сказав я. – Вони обидва потребують вашої підтримки. Не думаю, щоб Джаспер став тверезим доти, доки не відвезе вас трохи далі з цього острова. Ви його не бачите, коли він пробуває далеко від вас, а я бачу. Він постійно збуджений, і такий його стан майже лякає мене.

Тут вона знову посміхнулася й знову стала серйозною. Їй, імовірно, було неприємно слухати про свою силу, і в неї було усвідомлення своєї відповідальності. Несподівано вона вислизнула від мене, бо Хімскірк, якого супроводжував старий Нельсон, підійшов до веранди. Ледве його голова опинилася на рівні підлоги, як неприємні чорні очі вже почали метати погляди на всі боки.

– Де ваша дочка, Нельсоне? – запитав він таким тоном, наче був необмеженим володарем всесвіту. Потім він повернувся до мене: – Богиня полетіла, а?

Бухта Нельсона, – так ми її зазвичай називали, – була в той день заповнена кораблями. Спочатку тут був мій пароплав, потім – канонерський човен «Нептун» і нарешті бриг «Боніто», котрий, як і завжди, стояв на якорі так близько до берега, що, здавалося, досить спритна та вправна людина могла б перекинути шапку з веранди на його сумлінно вичищений піском квартердек. Мідь на ньому блищала, як золото, його пофарбований білою фарбою корпус сяяв, мов атласна мантія. Поліроване дерево щогл і великі реї, поставлені поперек судна, надавали йому войовничо-елегантного вигляду. Бриг був гарний. Тож не дивно, що, володіючи таким судном і заручившись обіцянкою такої дівчини, як Фрея, Джаспер постійно перебував вічно захопленим – землі не чув під собою, а це не зовсім безпечно в нашому світі.