Joseph Conrad - Фрея із Семи Островів

– Якщо ти хочеш здійняти галас, я тобі шию скручу!

Це образливий вислів сильно злякав дівчину. Хімскірк ясно бачив на веранді золотисту голову Фреї і поруч, дуже близько від неї, іншу голову. Він потягнув за собою обхідним шляхом дівчину, що навіть не намагалася чинити опір, і злобно штовхнув її до бамбукових хатин, де жили слуги.

Вона була дуже схожа на вірну камеристку з італійської комедії, але у цей момент, онімівши від жаху, стрілою помчала від цього товстого, коротенького чорноокого чоловіка з пальцями, що стискали її, як лещата. Тремтячи всім тілом, страшно перелякана, але вже готова сміятися, вона здалеку бачила, як він увійшов до хати із задніх дверей.

Усередині бунгало було розділене двома коридорами, що перетиналися посередині. Дійшовши до цього місця, Хімскірк злегка повернув голову ліворуч й отримав доказ «розваги», який так суперечив запевненням старого Нельсона, що він похитнувся, і кров ударила йому в голову. Дві білі фігури, що чітко виділялися проти світла, стояли в позі, що не викликала сумніву. Руки Фреї обвилися навколо шиї Джаспера, а голова її притискалася до його щоки. Хімскірк пішов далі, давлячись прокльонами, які раптово підступили до самого горла. Опинившись на західній веранді, він, як сліпий, натрапив на один стілець, а потім впав на інший, немов земля захиталася в нього під ногами. Він занадто довго потурав звичці подумки вважати Фрею своєю власністю.

«Так ось як ти розважаєш своїх гостей, – ти…», – думав він, до такої міри обурений, що навіть не міг знайти досить принизливого епітета.

Фрея ворухнулась і відкинула голову.

– Хтось увійшов, – шепнула вона.

Джаспер, притискав її до своїх грудей і дивився вниз на її обличчя. Він спокійно відповів:

– Твій батько.

Фрея спробувала звільнитися, але в неї рішуче забракло духу відштовхнути його.

– Мені здається, це Хімскірк, – шепнула вона йому.

Він, у тихому захваті занурюючись у її очі, почувши його ім’я, слабо посміхнувся.

– Цей осел завжди скидає мої буї в гирлі річки, – прошепотів він.

Ні з якого іншого боку він Хімскірком не цікавився; але Фрея ставила собі запитання, чи бачив їх лейтенант…

– Пусти мене, дитя, – зажадала вона пошепки – її тон не допускав заперечень.

Джаспер негайно підкорився і, відступивши назад, став споглядати її обличчя під іншим кутом.

– Я повинна піти подивитися, – стурбовано сказала вона собі.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.