Joseph Conrad - Фрея із Семи Островів

Я насолоджувався недовірливим подивом Джаспера.

– Чорт би його побрав! – вигукнув він. – Так навіщо це йому? Чи не хочете ви пожартувати наді мною, друже?

– Ні, зовсім не хочу. Ви повинні зрозуміти психологію Шульца. Його не можна назвати ні бродягою, ні піжоном. Не схоже, щоб він став шлятися і розшукувати людину, яка запропонувала б йому стаканчик. Але уявіть собі: він сходить на берег із п’ятьма доларами або п’ятдесятьма – це все одно – в кишені… Після третьої або четвертої склянки він п’яніє і стає щедрим. Він або розсипає гроші по всій підлозі, або розподіляє між усіма присутніми; дає кожному, хто тільки бере. Потім йому спадає на думку, що ще занадто рано, а йому і його друзям потрібно до ранку випити ще чимало склянок. І ось він весело відправляється на своє судно. Ноги його і голова ніколи не піддаються хмелю. Він піднімається на борт і просто бере перший-ліпший предмет, який здається йому гідним, – лампу з каюти, бухту каната, мішок сухарів, бідон з олією – і без всяких роздумів обмінює це на гроші. Такий процес, що відбувається в ньому. Це так і тільки так. Вам потрібно стежити за ним, щоб він не віддався слабкості. От і все.

– До біса його психологію, – пробурчав Джаспер. – Але людина з таким голосом, як у нього, гідна розмовляти з ангелами. Як ви думаєте, він невиліковний?

– На мою думку, він був невиліковним. Його ніхто не переслідував судовим порядком, але жодна людина більше його не наймала. Я боявся – він закінчить тим, що помре у якійсь дірі.

– Так… – розмірковував Джаспер. – Але «Боніто» не веде торгівлі з цивілізованими портами. Тут йому буде легше не збитися з прямого шляху.

То була правда. Бриг вів справи на берегах, не займаних цивілізацією, з невідомими раджами, що мешкали в майже недосліджених гаванях; із тубільними поселеннями, розкиданими по течіях таємничих річок – із похмурими, облямованими лісом гирлами серед блідо-зелених рифів і сліпучих мілин, серед річок, що котяться в пустельні протоки, де спокійна блакитна вода іскриться сонячним світлом. Самотній, далеко від уторованих шляхів, бриг ковзав, увесь білий, навколо темних, похмурих піщаних кіс, він випливав, як привид, через миси, що чорніють у місячному світлі, або лежав, подібно сплячій морської птиці, в тіні безіменної гори в очікуванні сигналу. В туманні непогожі дні він раптом з’являвся у Яванському морі, презирливо розрізаючи короткі ворожі хвилі; або його бачили далеко-далеко – маленьку блискучу білу плямочку, що ковзала вздовж пурпурової маси грозових хмар, які нагромаджувалися на горизонті. Іноді, на рідкісних поштових лініях, де цивілізація стикається з лісовими таємницями, наївні пасажири, товплячись біля поручнів, кричали, з цікавістю вказуючи на бриг: «А, ось яхта!», – а голландський капітан, кинувши ворожий погляд, зневажливо бурчав: «Яхта! Ні! Це всього-на-всього англієць Джаспер. Дрібний торговець…»

– Хороший моряк, ви кажете! – вигукнув Джаспер, усе ще обмірковуючи питання про безнадійного Шульца з дивно зворушливим голосом.

– Першокласний. Запитайте кого завгодно. Рідкісна знахідка, але неможлива людина, – заявив я.

– Йому випаде нагода виправитися на бригу, – зі сміхом сказав Джаспер. – Там, куди я на цей раз вирушаю, він не матиме спокуси ні пиячити, ні красти.

Я не наполягав на більш певних відомостях. Оскільки ми з ним спілкувалися досить близько, то я був досить обізнаний про хід його справ.

Коли ми мчали до берега в його гічці, він несподівано запитав:

– До речі, чи не знаєте ви, де Хімскірк?

Я крадькома глянув на нього й заспокоївся. Це питання він поставив не як закоханий, а як торговець.

– Я чув, що він у Палембанзі. «Нептун» несе службу близько Флореса і Сумбави, і повідомив йому про це.

Хімскірк опинився осторонь від його шляху. Аллен був задоволений.

– Знаєте, – вів далі він, – цей хлопець бавиться біля берегів Борнео тим, що скидає мої буї. Мені довелося поставити ще кілька в гирлах річок. На початку року один торговець із Целебесу, захоплений штилем, застав його за цією справою. Він пустив свою канонерку прямо на них, розбив на шматки один за іншим два буї, а потім спустив човен, щоб витягнути третій буй. А я пів року тому порався без кінця, щоб зміцнити його в бруді, як віху. Чули ви про будь-що більш провокаційне, а?

– Я б не став сваритися з цим ницим чоловіком, – зауважив я недбало, але насправді сильно стривожився цією новиною. – Воно того не вартує.

– Я – сваритися! – вигукнув Джаспер. – Я не хочу сваритися. Я не стану чіпати жодного волоска на його потворній голові. Друже, коли я думаю про день повноліття Фреї, весь світ мені стає милим, включно з Хімскірком. Але все-таки це паскудна, злісна забава.