Franz Kafka - Листи до Феліції (1912)

Життя моє цілком підпорядковане письменництву і як-що і зазнає якихось змін, то лише для того, щоб іще більше до письменництва пристосуватися, бо часу в мене обмаль, сил мало, робота моя – жах, а вдома бучно, от і доводиться викручуватися шляхом усіляких вивертів, якщо вже доброго і прямого життя все одно не склалося. Однак утіха від цих хитрощів, коли за рахунок розпорядку дня вдається щось вигадати, мізерна порівняно з непозбутньою гіркотою, коли бачиш, що вічна твоя втома проступає в написаному куди ясніше і чіткіше, ніж те, що ти, власне, мав намір написати. Ось уже півтора місяця мій розпорядок дня – якщо не брати до уваги кількох його порушень, викликаних нападами неймовірної слабкості в останні дні, – такий. З восьмої до другої або до пів на третю контора, з третьої до пів на четверту обід, по обіді сон, по-справжньому, в розстеленому ліжку (вірніше, здебільшого лише спроби заснути, якщо не сниться якесь жахіття, – одного разу, наприклад, тиждень поспіль, з неприродною, до головного болю, виразністю у кожній деталі їх примхливого національного вбрання мені ввижалися уві сні чорногорці) – до пів на восьму, потім хвилин десять гімнастики, голяка, біля відкритого вікна, потім годинна прогулянка або на самоті, або з Максом або ще одним другом, потім вечеря в колі сім’ї (у мене три сестри [21] Сестер Кафки звали Еллі (Ґабріель), Валлі (Валері) та Оттла (Оттілі). Еллі (нар. 22.9.1889) була одружена з Карлом Германом; Валлі (нар. 25.9.1890) зашлюбилася з Йозефом Поллаком у січні 1913 р.; улюблена сестра Кафки Оттла (нар. 29.10.1892) вийшла заміж лише 1920 року. , одна з них заміжня, друга заручена і третя, найулюбленіша, хоча і без шкоди для любові до двох інших), після чого, близько пів на одинадцяту (але іноді й о пів на дванадцяту), я сідаю за стіл і пишу, скільки вистачає сил, бажання і щастя, до першої, до другої-третьої ночі, а одного разу навіть до шостої ранку. Потім знову гімнастика, як уже описано вище, тільки тепер без серйозних навантажень, після чого обмивання і – здебільшого з легкими болями в серці і тремтячими черевними м’язами – в ліжко. Далі – всілякі хитрощі, щоб заснути, чи то пак досягти неможливого, бо неможливо спати (а Господь до того ж вимагає спати без сновидінь) і водночас думати про свою роботу, намагаючись, на додачу до всього, з упевненістю вирішити питання, свідомо з певністю не вирішувані, себто вгадати, чи прийде навзавтра лист від Вас і, якщо прийде, то коли. Ніч моя, таким чином, складається з двох частин, спочатку з неспання, потім з безсоння, і якби мені схотілося про все це докладно розповісти, а Вам – мене вислухати, цей лист не скінчився б ніколи. Зрозуміло, по всьому цьому не випадає дивуватися, що зранку у себе в конторі я стаю до роботи, коли сили мої практично наскінчу. Деякий час тому в нас у коридорі, по якому я проходжу, прямуючи в машинописне бюро, стояли ноші для перенесення папок зі справами і пачок усілякої іншої документації, так ось, проходячи повз них, я щоразу думав, що вони призначені виключно для мене і на одного мене чекають.

Для повноти картини можна не згадати, що я не тільки чиновник, але ще і фабрикант. Річ у тім, що моєму шваґрові [22] Мова про Карла Германа, чоловіка сестри Еллі. належить азбестова фабрика, компаньйоном якої я є (хіба що вкладені туди гроші мого батька) і за такого офіційно вважаюся. З цією фабрикою я вже сьорбнув досить горя і турбот, про які зараз не хочу розповідати, у кожнім разі я давно намагаюся по змозі від неї відкараскатися (себто всіляко уникаю своєї – явно марної – участі в її справах), але міра можливості, знову-таки, і не вельми велика.

Ну ось, знову я розповів так мало і ні про що ще не запитав, а вже час закінчувати. Але жодної відповіді – а жодного питання і поготів – нам не можна загубити. Є, щоправда, один чарівний засіб, за допомогою якого двоє людей, які, не зустрічаючись і навіть не балакаючи одне з одним, здатні, втім, дізнатись принаймні майже все про минуле одне одного, буквально в одну мить, без довгого взаємного листування, але засіб цей, звичайно, майже зі царини вищої магії (нехай і не показує так уже магічно), і який тим, хто удається до нього, хоча і не видається винагородженим, але тим вірніше не залишається і безкарним. Тому я Вам його не називаю, хіба що Ви самі його розгадаєте. Воно звучить жахливо коротко, як і всі заклинання.

Бувайте здорові і дозвольте скріпити це побажання довгим поцілунком Вашої руки.