Franz Kafka - Листи до Феліції (1912)

Дорога мадемуазель Феліціє, як же провели Ви цей чудовий, але такий короткий недільний день? Якщо люди і справді здатні відчувати, коли про них думають, то сьогодні серед ночі Ви повинні були не один раз прокинутись, а напередодні ввечері, читаючи в ліжку, потроху губити очима рядки, за сніданком же кілька разів відривати замислений погляд від какао, булочок і навіть від Вашої матінки. Орхідеї, коли Ви несли їх у нову квартиру, раптом на мить застигли у Вас в руках, і тільки тепер, далебі над «Втечею Шилінґа» [28] Йдеться про драму Ґергарта Гауптманна «Втеча Ґабріеля Шилінґа» (« Gabriel Schillings Flucht »). , Ви дістали певний спокій, адже я вже не думаю про Вас, я зараз просто з Вами. Але ні, я не з Вами: щойно поставивши крапку в попередньому реченні, я почув у сусідній кімнаті голос батька, який щойно повернувся додому з вкрай несприятливими діловими новинами, тож мені довелося туди вийти і якийсь час постояти разом з батьками, розділивши їхнє журне мовчання.

В останні дні мені згадалися два доповнення до нашого спільного вечора, одне я випадково виявив у Ваших листах, на інше натрапив у своєму власному.

Ви ж і справді вже тоді розповідали, і я не знаю, як міг про це забути, що Вам неприємно жити самій у готелі. Тоді-то, напевно, я і зауважив Вам на це, що сам я, навпаки, в готельному номері почуваюся як у Бога за пазухою. Що ж, так і є, я надто добре зрозумів це торік, коли посеред зими у службових справах довгенько колесив містами й селами Північної Чехії. Мати у своєму, тільки у своєму власному розпорядженні замкнутий простір готельного номера з його доступними для огляду чотирма стінами, пам’ятати все своє, складене з небагатьох предметів дорожнє майно, неухильно розподілене по полицях, скриньках і гачках шафи, столу й вішалки, – все це щоразу заново передає мені бодай хвилинну подобу нового, ще незужиткованого існування, призначеного для чогось кращого й тугого, як натягнута струна, хоча, втім, насправді це почуття, можливо, не що інше, як викинутий із самих глибин душі відчай, якому в захололому склепі готельного номера якраз саме місце. Хай там як, але почувався я в тій поїздці завжди дуже добре, і про кожен готельний номер, де мені випадало зупинятись, я, по суті, можу сказати тільки хороше. Взагалі ж ми обоє, напевно, не так вже й багато подорожуємо. Але як бути з тим, що Вам уночі самій навіть сходами Вашого будинку зійти лячно? Ви, до речі, судячи з усього, живете геть невисоко, інакше як можна почути з вулиці чиєсь плескання в долоні (я, втім, все одно не розумію, як через зачинені вікна його взагалі можна почути)? І такими короткими сходами Ви боїтеся зійти сама? Ви, від кого виходить стільки надійності і спокою? Ні, того, що Ви мені написали про Ваш під’їзд і про те, як він відмикається, мені явно недостатньо.

А ще того вечора йшлося про єврейський народний театр. Ви хоч і бачили одного разу таку виставу, але назви п’єси пригадати не змогли. Так ось, якщо не помиляюся, саме зараз у Берліні одна така трупа якраз грає, а в ній мій добрий приятель, такий собі І. Льові [29] Узимку 1911/1912 рр. Кафка заприятелював з актором народного театру Іцхаком Льові, родом з Росії. Познайомився він з ним під час гастролей трупи Льові у Празі і відтоді з великим інтересом стежив за діяльністю цього мандрівного театру. . Це, до речі, саме він, хоча і мимоволі, що анітрохи не зменшило мою йому вдячність, послав мені від Вас звісточку в пору довгого очікування між першим і другим листами. Він узагалі мені пише частенько, а крім того, надсилає всякі картинки, афіші, газетні вирізки та інше. Ось і тут послав раптом афішу ляйпціґських гастролей їхньої трупи. А я, переглянувши, залишив її у складеному вигляді у себе на столі. І ось, як це з письмовими столами взагалі водиться, коли проти твоєї волі найнепотрібніше з самого низу раптом опиняється геть нагорі, однієї чудової днини саме ця афіша (саме ця, а не якась інша) опинилася раптом у мене перед очима, ще до того ж і розгорнута. Цю випадковість потім посилила інша – а саме та, що я чомусь вирішив вивчити афішу досконально, виявивши в ній цікаві речі (актриса, заміжня і вже літня дама, яку, втім, я обожнюю, зветься там «примадонною», а сам Льові представлений і зовсім як «артист-драматист»), але внизу, в самому куточку, на превеликий мій переляк, дрібним шрифтом вказувалася адреса, Іммануїл Кірхштрассе, Берлін Норд, де, як з’ясувалося, афішу й надрукували. І ось зараз, коли мені, на щастя, вже не доводиться задовольнятися від Вас такими вісточками, я з однієї тільки вдячності подумую, чи не захочете Ви раптом поглянути на цих акторів, про яких, до речі, я міг би розповідати Вам без кінця-краю. Стверджувати з усією визначеністю, що вони зараз у Берліні, я, звичайно, не можу, але коли судити з листівки від того ж таки Льові, яка десь у мене на столі валяється, схильний так припускати. Упевнений, ця людина хоча б упродовж першої чверті години дуже Вам сподобається. Може, перед виставою або після неї Ви б попросили його до Вас вийти, пославшись на мене, Вам неважко буде запобігти в нього ласки, і Ви зможете бодай хвильку його послухати. Та й весь цей народний театр добрий, я торік бував на їхніх виставах разів двадцять, а в німецьких театрах, як на мене, взагалі жодного разу. – Однак усе вищевикладене аж ніяк не означає прохання туди сходити, ні, чесне слово, ні. У Вас в Берліні театри набагато кращі, й, можливо, – а швидше за все так воно і буде, – сама тільки мізерія театральної зали, де все це відбувається, не дозволить Вам туди навіть увійти. Так що мені тепер усе, що я тут написав, випадало б порвати, і принаймні з цього мого бажання прошу зробити висновок, що радити Вам туди сходити я не збирався.