Чарівне слово випадково закралося у Ваш передостанній лист і саме про це не знає. Воно загубилося там серед багатьох інших і, боюся, ніколи не підніметься в нашому листуванні до того рангу, який йому личить, бо я-то ні в якому разі першим його не вимовлю, проте і Ви, зрозуміло, навіть якщо його вгадаєте, теж першою його не вимовите. Може, воно й на краще, бо з урахуванням впливу, якого може набути це слово, Ви виявите в мені таке, чого не зможете винести, і як мені тоді, постає питання, бути?
Першим же ділом Ви зовсім інакше подивіться на моє письменство і на моє ставлення до письменства і вже не радите «знати міру». Людська слабкість сама достатньою мірою визначає «міру» нашим зусиллям. І хіба на крихітному клапті, на якому мені випало стояти, не повинен я докласти всіх зусиль, які тільки в мене є? Та я був би дурнем дуренним, якби цього не робив! Можливо, письменство моє – пустий звук, але тоді вже з усією визначеністю безсумнівно, що і сам я нікчема повний й остаточний. Отож якщо я себе ще й у цьому щадитиму, то правильніше буде сказати, що я себе не шкодую, а по суті вбиваю. Скільки, до речі, на вашу думку, мені років? Не пам’ятаю, щоб того нашого вечора ми про це говорили, а може, Ви просто не надавали цьому значення.
Прощавайте, постарайтеся і далі не думати про мене погано, втім, просто спокійно відкладіть писання листів пані Софі. Мені дуже подобається пані Ф. [31] Фрідманн.
, але не аж так, щоб кортіло писати їй листи. Ні, ми не листуємось. Я написав їй лише три листи: перший являв собою плач за нею, другий – хвилювання через неї, третій – вдячність їй. Прощавайте!..
Ваш Франц К.
[ Штемпель Товариства страхування працівників від нещасних випадків ]
Дорога мадемуазель Феліціє!
Та Вас просто рвуть на частини у мене на очах! Чи не занадто багатьом людям Ви приділяєте увагу, чи не занадто багатьом? У цьому взагалі не було б нічого поганого, якби у Вас було більше часу. Чи не забагато у Вас робіт і візитів, чи не зловживаєте Ви розвагами, які нічого, окрім внутрішнього неспокою, Вам не дають? Можливо, я вставляю клепку, не знаючи суті, але останній Ваш лист такий нервовий, що хочеться зараз же взяти Вашу руку і на мить затримати у своїй. Я не маю нічого проти кожної речі окремо, ні проти невинних спокус у професора, хоч я і витріщив очі з приводу «води і газу», ні проти благодійного свята, тим більше що на таких святах люди частенько знімаються на групових світлинах, які потім так легко дарувати, начебто і не даруючи при цьому свою власну фотокартку. Але при бажанні даючи тим самим іншим стороннім величезну втіху.
Щодо народного театру я говорив без жодної іронії, можливо, з усмішкою, але це люблячи. Пам’ятаю, я – як мені зараз видається, перед силою-силенною народу – перед якоюсь виставою говорив навіть коротке вступне слово, після чого Льові грав, співав і щось декламував [32] Єврейський тематичний вечір, про який тут мовить Кафка, відбувся 18 лютого 1912 року у парадній залі єврейської ратуші у Празі. У «Щоденниках» від 13 лютого читаємо: «Починаю писати конферанс до доповідей Льові. Це вже на неділю, на вісімнадцяте» (Кафка Ф. Щоденники. – К., 2000. – С. 133). Там само див. запис від 25 лютого 1912 р.
. На жаль, грошви від цієї сили-силенної народу набралася аж ніяк не сила. Про берлінські гастролі мені відомо не більше того, що я написав учора, бо в іншому останньому листі Льові повно лише скарг і нарікань. Зокрема і як би скарга мимохідь на те, що в Берліні по буднях нічого не заробиш, – докір, який я не маю права приховувати від берлінки. Взагалі ж Льові, якщо дати йому розвернутися, людина воістину нестримно захоплена, «полум’яний єврей», як кажуть на сході. Зараз, правда, він, з різних причин, розповідати про які занадто довго, хоча аж ніяк не нудно, над усяку міру нещасливий, а найгірше – я не знаю, як і чим можна йому допомогти.
Мої недільні очікування Вашого листа легко пояснити, адже я сходив на службу подивитися пошту, але тоді я ще не був засмучений і перебирав конверти не в очікуванні, а радше в задумі. Моя домашня адреса – Нікласштрассе, 36 [33] Тепер – Паризька, одна з центральних празьких вулиць.
. Але яка, дозвольте запитати, адреса у Вас? На звороті Ваших конвертів я вичитав уже три різні адреси, значить, правильна таки № 29? Вам не надто тяжко отримувати рекомендовані листи? Я шлю Вам їх не просто через нервовість, хоча поміж іншого і з цієї причини, а тому, що мені здається, ніби такий лист потрапляє до Вас у руки певніше, без недбалих затримок сумно мандрованих звичайних листів, і перед очима у мене при цьому витягнута рука хвацького берлінського листоноші, який впиратиме вам листа навіть силою, коли Ви раптом надумаєте чинити опір. Але коли сам залежний, жодних помічників не вистачить… – Бувайте здорові! Гордий тим, що в цьому листі жодної скарги, як не солодко Вам поплакатися.
Читать дальше