Franz Kafka - Листи до Феліції (1912)

Винагорода так і не прийшла, робота жене мене то туди, то сюди, і думки про Вас теж, тільки щоразу в інший бік. Сьогодні я майже разом отримав три останніх Ваших листи. Ваша доброта нескінченна. Я ж наразі відправляю цього листа як є і сьогодні, мабуть, ще кілька разів Вам писатиму. І точно поясню Вам, чому не написав вчора. А цей лист кидаю в скриньку як є, бо страждаю від згадки, що жоден лист від мене навіть не рухається зараз у Ваш бік.

Так що на все Вам добре – і прощавайте на кілька годин.

Найдорожча пані!

Значить, я все-таки не втратив Вас. А я, по правді кажучи, вже був переконаний в цьому. Той лист, в якому Ви один із моїх листів оголошуєте зовсім чужим, нажахав мене. Я побачив у ньому ненавмисне, але, значить, тим рішучіше підтвердження прокляття, з-під влади якого, принаймні останнім часом, як гадав, здебільшого вислизнув і яке раптом, зате вже безпомилковим і останнім ударом на мене спало. Я не знав, як отямитися, не знав, що Вам написати, два листи в суботу вийшли натужними і фальшивими від початку і до кінця, істинним було тільки моє переконання, що тепер уже точно всьому кінець. – Чи має яке-небудь значення, що саме на цих словах до мене входить моя мати, вся в сльозах (вона йде в крамницю, вона з ранку до вечора в крамниці, і так уже тридцять років щодня), береться гладити мене, хоче знати, що мені не так, чому я за обідом слова не скажу (але я давно вже мовчу за сімейним столом, саме тому, що мені не можна відволікатися) і багато ще всього в тому ж дусі. Бідолашна матуся! Але я вельми розважливо її втішив, поцілував і врешті-решт навіть змусив посміхнутися, більше того, домігся, що вона, вже з майже сухими очима, взялася вельми енергійно докоряти мені за мою (до речі, вже роками практиковану) неучасть у сімейних полуденках. До того ж я знаю (вона не знає, що я це знаю, вірніше, теж дізнався, тільки після неї), звідки ця показна турбота про мене. Але про це іншим разом.

Бо знову від повноти всього, що мені хочеться сказати Вам, я не знаю, з чого почати. І тим не менш я вважаю ці три останніх дні провісниками фатального безталання, що знай чигає на мене, і ніколи більше в суєті робочого дня не писатиму Вам розлогі листи. Вам слід без образ і докорів підтримати мене в цьому намірі. Бо, бачте, я зараз у такому настрої, що готовий, хочете Ви того чи ні, впасти перед Вами ниць і віддатися Вам цілком, так, щоб у мені й тіні думки, і частки спогаду не залишилося про когось чи щось інше, але, дарма, винен чи ні, я не хочу ще бодай раз у житті прочитати зауваження на кшталт того, що було у Вашому листі. Однак не тільки тому я писатиму Вам відтепер лише короткі листи (зате по неділях завжди пожадливо нескінченні, жахливо величезні листи), а ще тому, що хочу зараз усього себе до останнього подиху віддавати своєму романові, який теж належить Вам, або, вірніше сказати, має дати Вам уявлення про все хороше в мені, чіткіше, ніж це в змозі зробити просто вказівні слова всіх найдовших листів за найдовше життя. Історія, яку я зараз пишу і яка, до речі, дедалі більше намагається розтягнутися до нескінченності, називається – просто щоб Ви в загальних рисах знали, про що йдеться, – «Зниклий безвісти» [40] «Зниклий»: фрагмент роману був опублікований 1927 року Максом Бродом під назвою «Америка». У всьому листуванні з Феліцією Бауер Франц Кафка має на увазі цей твір, коли говорить про свій роман.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Мова про День Святого Вацлава, покровителя країни ( тут і далі примітки перекладача ).

Мова про першу Балканську війну (1912–1913), що поклала край пануванню Османської імперії в Європі на захід від лінії Чаталджа після майже 500 років. Війна закінчилася Лондонським договором від 30 травня 1913 року.

Мова про збірку «Споглядання».

Оперета Жана Жильбера.

Брата Феліції Фердінанда у побуті справді звали Феррі.