Franz Kafka - Листи до Мілени. Лист батькові. Оповідання

Є у мене маленька розрада, що не забороняй мені її сьогодні, переді мною лежить «Трибуна», я зовсім навіть не порушував заборону і не купував її, а позичив у шваґра, ні, шваґро позичив її мені. Будь ласка, не позбавляй мене цього щастя. Адже загалом мене не цікавить поки, що там написано, але я чую голос – мій голос! – у галасі світу, не лишай мене цього щастя. І як це все чудово! Не знаю, як це виходить, я ж читаю тільки очима, а моя кров негайно все дізналася і палко несе це в собі. І до чого весело. Я, звичайно, належу до другої групи: гиря на ногах – це якраз моя власність, і я зовсім не згоден, що мою суто приватну обставину роблять публічним надбанням; одного разу хтось сказав, що я плаваю, як лебідь, але це був не комплімент. А ще це викликає хвилювання. Я здаюся собі велетнем, який, витягнувши руки, утримує публіку від тебе на відстані – йому доводиться тяжко, він повинен утримати публіку і все ж хоче чути кожне твоє слово, ні на секунду не втрачаючи тебе з уваги, – публіка, ймовірно, твердолоба, страшенно дурна, а до того ж жіночна, яка, напевно, ще й кричить: «Де мода? Ну, де ж нарешті мода? Усе, що ми бачили досі, “лише” Мілена». Лише і цим «лише» я живу. А решту світу я взяв, як Мюнхгаузен лафети Гібралтару [96] Мова про епізод, описаний автором у 14-му розділі, де йдеться про облогу Гібралтару. , та й скинув у величезне море. Як? Весь інший світ? А брехати? У бюро ти брехати не можеш? Авжеж, я сиджу там, як і раніше похмурий, і лист завтра не прийде, і цей сон – остання звісточка від тебе.

Ну, швиденько, ось вона, можливість, і ми маємо її щотижня; як же я раніше до цього не додумався; правда, спершу мені потрібно отримати паспорт, це не так просто, як ти гадаєш, і без Оттли [97] Сестра Кафки. майже неможливо.

В якусь суботу по обіді я сяду в швидкий потяг і годині десь о 2-й (завтра дізнаюся точний розклад) буду у Відні. А ти ще в п’ятницю купиш квиток на недільний швидкий до Праги і телеграфуєш мені, що квиток є, адже без цієї телеграми я не зможу виїхати з Праги. Ти чекатимеш мене на вокзалі, в нашому розпорядженні більше чотирьох годин, о 7-й ранку в неділю я поїду назад, у Прагу.

Ось така, отже, можливість, щоправда, дещо сумна, всього лише чотири втомлених нічних години вдвох (і де? У готелі біля вокзалу Франца Йозефа?), але все-таки можливість, яку, між іншим, можна дуже прикрасити тим, що ти – але чи є ця можливість? – виїдеш мені назустріч у Ґмюнд, і ми переночуємо у Ґмюнді. Ґмюнд же австрійський? Тоді паспорт тобі не знадобиться. Я буду там, напевно, годині о 10-й вечора, а може, і ще раніше, і поїду в неділю швидким (у неділю місце, напевно, дістати легше) об 11-й ранку, а якщо є відповідний потяг пізніше, то і ще пізніше. Щоправда, як ти туди доберешся і поїдеш назад, я не знаю.

Ну, що скажеш? Дивно, що я тепер маю поставити тобі запитання, а розмовляв з тобою цілий день. Адреса Краси – Марієнбад, готель «Штерн».

Однак, судячи з розкладу, справи ще краще, ніж я думав, сподіваюся, розклад правильний, отже, ось що ми маємо.

1-ша можливість, куди гірша:

У суботу, о 4.12 пополудні, я виїжджаю звідси, об 11.10 вечора приїжджаю до Відня, в нашому розпорядженні сім годин, адже їду я в неділю вранці, о 7-й. Правда сім годин за умови, що напередодні вночі (завдання непросте) я трохи посплю, інакше перед тобою буде лише бідолашний хворий звір.

2-га можливість, яка завдяки розкладу просто чудова: О 4.12 я виїжджаю звідси, але вже (уже! уже!) о 7.28 вечора прибуваю в Ґмюнд. Навіть якщо я поїду в неділю ранковим швидким, це буде тільки о 10.46, отже, в нашому розпорядженні виявиться більше п’ятнадцяти годин, з яких кілька можна буде і поспати. Але справа стоїть іще краще. Мені зовсім не обов’язково їхати цим потягом, бо о 4.38 пополудні в Прагу йде пасажирський, на ньому то я і міг би поїхати. Тоді у нас буде двадцять одна година разом, і ми (тільки подумай!), принаймні теоретично, можемо мати у своєму розпорядженні їх щотижня.

Тут є тільки одна зачіпка, хоча, по моєму, не надто серйозна, у всякому разі тобі варто було б довідатися про це. Річ у тому, що ґмюндський вокзал – чеський, а місто – австрійське [98] Згідно з Версальським договором Австрія (Австро-Угорщина) змушена була поступитися частиною теренів новоутвореній Чехословаччині, серед них і містечко Ґмюнд, яке з 1920 року мало назву Ческе Веленіце (České Velenice). ; невже дурість із паспортами доходить до того, що без паспорта житель Відня не може пройти через чеський вокзал? Але ж тоді і ґмюндці, що їдуть до Відня, теж повинні мати паспорт із чеською візою, ні, я все-таки не можу в це повірити, адже це було б, як на зло, проти нас [ слів із 10 написано нечітко ]. І без того погано, що мені доведеться дуже довго стирчати в Ґмюнді на митниці, перш ніж я зможу вийти з вокзалу, а це скорочує нашу двадцять одну годину.