Franz Kafka - Листи до Мілени. Лист батькові. Оповідання

Дядько завтра їде, я знову ненадовго виберуся на повітря, в воду, за місто, мені це дуже потрібно.

Вона пише, що лист можна читати тільки мені, це прохання я виконую, посилаючи його тобі. Порви його. До речі, чарівне місце: ženy nepotřebuji mnoho [82] Жінкам потрібно небагато ( чес. ). .

Ось уже, напевно, півгодини я читаю ці два листи і листівку (не забути і конверт, дивуюся, що весь відділ вхідної кореспонденції не приходить і не перепрошую за тебе) і тільки тепер помітив, що весь час сміюся. То чи знайдеться у всесвітній історії який-небудь імператор, якому було б краще, ніж мені? Він входить у свою кімнату, а там лежать три листи, і йому тільки й лишається, що їх відкрити, – ах, повільні пальці! – відкинутися назад і – не могти повірити, що це щастя йому присунуло.

Ні, сміявся я не весь час, про перенесення багажу я нічого не кажу, я просто не можу в це повірити, а якщо і повірю, не зможу собі уявити, а якщо і зможу собі уявити, ти, така красива – ні, то була вже не краса, то була омана небес, – як у «неділю», і я розумію того «пана» (він, певно, дав 20 кр. і отримав 3 кр. решти). Проте повірити я таки не можу, а якщо це все ж таки сталося, згоден – це було і жахливо, і чудово. Але що ти нічого не їси і сумуєш (тоді як мене тут без будь-якого голоду наполегливо загодовують), і у тебе кола під очима (це ж напевно не ретуш, то вони забирають у мене половину радості від фотографії, хоча залишається все ж досить, щоб мені хотілося цілувати тобі за неї руку довго-довго, ціле життя, адже тоді в тебе не буде більше можливості ні перекладати, ні носити з вокзалу багаж) – отже, ось цього я тобі подарувати не можу і ніколи не пробачу, і, навіть якщо ми за сто років сидітимемо біля нашої хатини, я все одно картатиму тебе через це. Ні, я не жартую. Що ж це за протиріччя – говориш, що кохаєш мене, себто стоїш на мою руку, а сама наперекір мені голодуєш, а тут лежать зайві гроші і там стоїть «Білий півень».

Те, що ти говориш про лист дівчини, я як виняток прощаю, бо ти (нарешті!) називаєш мене секретарем (мене звати tajemník [83] «Секретар» ( чес. ). , бо ж те, чим я займаюся останні три тижні, дуже tajemne ), та й взагалі правда твоя. Але чи достатньо – мати рацію? А головне: я не маю рації, отже, чи не бажаєш і ти трішки – це неможливо, я знаю, але мова тільки про бажання – розділити мою неправоту, відвернувшись від байдужості дівочого листа і вичитавши з нього мою неправоту, записану там величезними літерами? Втім, я б волів зовсім не чути більше про це листування, яке безглуздим чином виникло з моєї ж вини. Твій лист я відіслав їй назад з декількома привітними рядками. Відтоді нічого не чув, з’ясувалося, що запропонувати зустріч над мою силу, сподіваюся, все скінчиться тихо й мирно. Ти захищаєш лист Сташі, але ж я подякував тобі за нього. Найпевніш, я обох образив, і, можливо, однієї красної днини змушу себе більше їх не кривдити.

Ти була в Ной Вальдеґґу [84] Мова, певно, про бароковий палац, розташований нині у Гернальсі, 17-му окрузі Відня. ? Я теж часто туди їжджу, дивно, що ми не зустрілися. Так, ти берешся в гори і ходиш так швидко, напевно, промайнула повз мене, як у Відні. Що ж це були за чотири дні? Богиня вийшла з кіно, і маленька тягоноша стояла на пероні – це і є чотири дні?

Цей лист Макс отримає ще сьогодні. Більше, ніж удалося вичитати потайки, я нічого не вичитав.

Так, з Ландауером [85] Йдеться про Ґустава Ландауера (1870–1919) – німецького філософа й письменника, анархо-індивідуаліста, соціаліста. тобі й справді не щастить. А в німецькій він тобі, як і раніше, подобається? Що ти з цього зробила, бідолашне дитя (не дитинко, крий Боже!), змучене і збентежене від моїх листів. Хіба я не маю слушності, що листи тобі заважають? Але який зиск у правоті? Коли я отримую листи, моє завжди зверху і все таке, а якщо б не отримував, не мав би ні правоти, ні життя, ні чогось іншого.

Ех, поїхати б до Відня!

Переклад, будь ласка, пришли – я ще обмаль тримав у руках од тебе.

Тут є один затятий філателіст, він вириває в мене марки просто з руки. Тепер він назбирав уже досить цих марок за 1 кр., але стверджує, буцімто є інші, ширші, чорно-коричневі марки за 1 кр. Я розважаю: якщо я отримую листи, то чи не спробувати дати йому якісь марки? Коли ти, отже, могла б клеїти ці інші марки за крону або й перші-ліпші марки за 2 кр.

Телеграма не була відповіддю, а ось лист, надісланий в четвер увечері, – це відповідь. Недаремно ж я мучився безсонням, недарма сьогодні з ранку мене давила ця жахлива туга – все вірно. А чоловік твій знає про кашляння кров’ю? Я розумію, що не варто все це перебільшувати, може, тут і немає нічого особливого, буває, часом піде кров, але все-таки це кров, і забути про це неможливо. А ось ти живеш собі, не замислюючись, живеш своїм героїчно-веселим життям, живеш так, ніби вмовляєш кров: «Ну, йди вже, йди». І вона йде. А що тут буде зі мною – це тебе нітрохи не обходить, хоча ти, звичайно, аж ніяк не nemluvnì [86] Мовчазний, неговіркий ( чес. ). Тут помилка Кафки, який вжив це слово замість «nemuvlnĕ» (немовля). і знаєш, що робиш, але саме цього ти і хочеш – щоб я стояв тут на празькому березі, а ти тонула на моїх очах, поринала в хвилі віденського моря, цілком самохіть. І якщо тобі немає чого їсти, це, значить, зовсім не потреба pro sebe [87] В собі ( чес. ). ? Або ти думаєш, що це скоріше моя потреба, ніж твоя? Що ж, значить, ти маєш слушність. І грошей тобі, на жаль, я не зможу більше надіслати, бо ж в обід я піду додому і жбурну непотрібні папірці в грубку на кухні.