Оксана Лущевська - Друзі за листуванням

Еріку вмить здалося, що гімн переможця заграли йому, а не Рею. І вінок видавався золотим, а не пальмовим. Тепло й повага Ксені огортали його серце.

Далі були різноманітні концертні виступи.

Найбільше Ксені сподобався танець китаянок. Вони, мов бамбукові стебла, здіймалися на пальчиках угору, а потім, як легкі річкові хвилі, падали вниз.

Однак спів молодої китаянки неприємно здивував усіх. Дівчинка не співала, а підвивала, немов сирена, що зовсім не пасувало до танцювальної композиції.

Серед хлопчиків відзначилися прованські трубадури, котрі виголошували поетичні рядки, присвячені молодим панянкам.

— Он, той, той! — все показувала пальцем Лолі. — Такий гарненький! Я з ним ще станцюю!

— Хто б сумнівався! — погоджувалася Ксеня, котра, за балачками подруги, як завжди, нічого не могла почути.

Опісля фінального виступу каратистів олімпійські богині знову піднялися на сцену й оголосили завершення свята, здіймаючи догори запалений факел.

А біля басейну вже чекала святкова вечеря. Столи вгиналися від різних страв, і кожен міг підходити та класти на тарілку всього, чого душа бажала. Таці з раками, креветками, мідіями та різними соусами були на одному столі, на іншому — салати, далі — страви з картоплі, макаронів, кукурудзи та квасолі, створені за рецептами з різних куточків світу, а ще поруч — стіл із солодощами, фруктами й напоями. А завершував ряд наїдків стіл із порізаними кавунами.

— Я ж казала «День Кавуна»! — знову й знову повторювала майже кожному Лолі.

По обидва боки басейну палали вогняні факели. Атмосфера видавалася загадковою, незвичною й чарівною.

Раптом зазвучала запальна кубинська музика. Танцювали всі, хто вмів і не вмів, бо ритмічні мелодії кликали за собою.

Весела година пролетіла разом із звуками музики, яка затихла несподівано для дітей.

— Що? Що? — гуділи у натовпі.

І тут у небо злетіли величні салюти.

Усі охнули й завмерли, дивлячись у височінь. Небо гуділо й розсипалося зеленими, червоними, жовтими квітами…

«Бух! Бах! Бух!», — блиснув останній золотистий вогник і розлетівся на мільйони іскор.

Ксеня простягнула руку догори, ніби ловлячи зірку.

Юрба вибухнула оплесками.

На території табору ввімкнули ліхтарі, і вожаті почали збирати свої загони.

— Ксеню! — підбіг до неї схвильований Ерік. — На наступні вихідні буде родинний вікенд. Я хочу запросити тебе до нас додому.

— Ой, я й не знаю…

— Моя мама приготує щось смачненьке… а ще, ми повеземо тебе до океану, ти ж так мріяла!

— Правда? До океану — справжнього океану?

— Атлантичного! — заявив Ерік. — Чекай нас у суботу вранці! З вожатими домовляються батьки і підписують спеціальні папери! Але за те не хвилюйся.

«Це було феєричне свято! — записала собі в щоденник Ксеня. — Такого видовища я ніколи раніше не бачила!»

Наступного дня Ксеня розказала Лолі про запрошення. Уперше дівчинка не знала, як правильно поводитися в чужій родині: чи говорити про себе, чи запитувати щось, чи допомагати накривати на стіл, чи прибирати зі столу… Якби вдома, в Україні, то вона б дивилася по ситуації, а тут — ситуація тьмяніла, як вода в калюжі. Мало того, що в гості збиралася до іноземної родини, та ще й до хлопчика, котрий уже став їй найближчим товаришем.

— Лолі, що ж мені робити? Як поводитись? Я навіть не уявляю, як доречніше одягнутися. Сукню? Джинси? Що порадиш?

— Я знаю батьків Еріка. Вони приємні люди й завжди раді новим знайомствам. Але, коли ти вже так хвилюєшся, то давай переглянемо правила етикету. Ось, моя улюблена книга, — Лолі почала гортати сторінку, — «Як бути привітним». Читай! — вона сіла біля Ксені.

— Пам’ятай, щоби показати повагу до родини твого друга, краще взяти якийсь невеликий подарунок, сувенір чи солодощі…

— Ну, — зупинила Ксеню Лолі, — у тебе щось є?

— Усе, окрім солодощів. Маю домовика, маю намисто українське…

— Годиться!

— Якщо ти потрапив під дощ, не кидай будь-де брудні мокрі речі й не ходи взутим по кімнаті. Натомість запитай ввічливо господиню, де краще залишити речі, щоб просохли.

— Сподіваюся, що в дощову халепу ти не потрапиш…

— Ну-ну! Привітайся з усіма присутніми, — продовжувала читати Ксеня, — запитай дозволу, коли хочеш взяти ту чи іншу річ, не галасуй, не регочи, не підморгуй, поважай тварин-улюбленців, стукай перед тим, як увійти до ванної кімнати, пропонуй свою допомогу господині при накриванні чи прибиранні столу…