Оксана Лущевська - Друзі за листуванням

— Мабуть, не уважно… — знизала плечима Йорі.

План було розроблено: Каталіна мала грати роль богині Артеміди — уособлювати символ дівочої краси; Лолі — богиню війни, мудрості й ремесел Афіну Палладу; Йорі — Деметру, богиню плодючості, хліборобства та шлюбу; Ксеня — богиню домашнього вогнища Гестію. Ілона мала уособлювати богиню кохання Афродіту, а Келі — Гебу, що віщувала вічне процвітання державі. І ось, коли роботи назбиралося по самі вуха, Ксеня, як навмисне, захворіла.

Дарина ще до сніданку зводила дівчинку до медпункту, а потім залишила її саму відпочивати в каюті. Ксеня трохи полежала, зробила кілька записів у щоденнику, але, сидячи без діла, знудилась. І, щоб хоч трохи допомогти дівчатам, зіскочила з ліжка, взяла пакунок із гілками та сіла до вікна плести вінки.

Раптом вона відчула на собі погляд — через шибу на неї дивився рогатий олень. У його великих глибоких очах Ксеня бачила себе, як у дзеркалі. Олень ще трохи постояв, чмихнув носом і неспішно зник у лісовій гущі. Дівчинці кортіло піти за ним, але снодійні пігулки з медпункту нарешті подіяли. Очі закрились, і Ксеня заснула, поклавши голову на лікоть.

— Трудівнице! — Лолі торкнулася Ксениного плеча. — Прокидайся! У мене для тебе сюрприз! Знаєш, я не втрималася й написала Еріку про твою хворобу…

— Навіщо?! Я ж тебе не просила. І мені вже ліпше!

— Я хотіла як краще. І ви ж з ним друзі! А друг повинен знати, коли іншому погано!

— Ну-ну!

— Та не сперечайся, краще йди до альтанки, там він на тебе чекає!

Ксеня, тамуючи хвилювання, поспішила до альтанки.

— Як ти приїхав?

— Випросив дозволу в старшого вожатого Грегора!

— Не варто було, мабуть… Мені вже набагато краще.

— Чесно-чесно? То що, назад їхати? А мені, знаєш, — він знітився, — дозволили побути з тобою годину, а то й дві. По мене приїдуть ближче до вечері.

— Та ні, ти що! Яке їхати?! Мені дуже приємно, що ти мене відвідав, — Ксеня й собі зашарілася. Вони трохи помовчали. — А я сьогодні оленя бачила! Дуже великого й рогатого. Він заглядав до мене в кімнату, але я не встигла за ним вибігти, бо заснула… Оце б ще раз його побачити та сфотографувати!

— Я приблизно здогадуюся, звідкіля він міг прийти. Тут недалеко є оленяча місцевість, на галявині «Ікс».

Ксеня здивовано глянула на Еріка.

— Ми з хлопцями її давно відкрили, але нікому не розголошуємо. Однак тобі покажу. Іди, захопи свою фотокамеру.

Вони підійшли до невисокого тину, що відгороджував табір від лісу. Не дивно, що олень його легко перестрибнув. Ерік в одну мить переліз загорожу, подав руку Ксені, і вони занурились у нетрі справжніх тропіків. Звідусіль витьохкували та лопотіли крилами птахи, перелітаючи з гілки на гілку.

— А що, коли змія?

— Дивися уважно під ноги! — Ерік прокладав шлях палицею, бо густі зарості не давали ступити.

— Ми не загубимося?

— Не бійся, ти ж зі мною! — він сказав це так упевнено, що Ксеня відчула себе поряд з одним із Олімпійських богів, поряд з героєм.

Вона йшла, не випускаючи фотокамери: все клацала й клацала. Дорогою зустрічалися ліанове гілляччя, порослі жовтим мохом кущі, великі, аж до неба, лапаті незнайомі дерева. Повітря було вологе, а тому в просторі ніби зависла неймовірна задуха. Зустрічалися дивні квіти, схожі на медуницю, але втричі більші, якісь низькорослі кущі з чорними ягодами, що нагадували смородину, дикі колючі деревця, подібні до трояндових пагонів.

— Тут все майже як удома, але набагато більше! — зауважила Ксеня.

— Цікаво було б глянути, як у вас!

— А ти приїжджай… до мене в Україну.

— Обов’язково! — усміхнувся Ерік, але відразу ж приклав палець до вуст. — Т-ш-ш! Дивися! — він відхилив лапаті гілки, і перед дівчинкою постало «королівство оленів».

— Як же ж їх багато!..

Ксеня захоплено розглядала галявину: добрячий десяток рогатих тварин скубали травичку, а навколо метушливо боролися ще не пророслими ріжками оленята. Їхні пухнасті хвостики здіймалися догори, коли вони підстрибували, стаючи, майже як люди, на дві ноги. Дві олениці лежали, мружачись на сонці та приглядаючи за малятами.

— Якби я вміла малювати, то змалювала б цю ідилію.

— У мене є один малюнок, з листівки якось перемалював, — ледве чутно відповів Ерік, — я тобі подарую.

Ксеня клацнула камерою. Один із оленів підійняв голову. І почав повільно йти на дітей.

— Еріку, це ж і є той… той, що до каюти приходив! Ой, а чого це він на нас?

— Біжимо! Він захищає родину. Мерщій! Мерщій!