Оксана Лущевська - Друзі за листуванням

На шляху до будиночка голосно наспівували пісень — і добре, що навколо на багато миль ніхто не живе. Коли дійшли до місця ночівлі, сонце вже сідало, тому відразу ж взялися за вечерю — розвели вогнище й по черзі смажили сосиски. А апетит на свіжому повітрі ого-го! Доки їли, обговорювали плани на «Інтернаціональний день»: ідей було безліч, тут і різні постановки, і номери… Попоївши, почали мостити намети. А деяким везунчикам то взагалі пощастило ночувати в будиночку! Іншим натомість пообіцяли дати такий шанс наступного разу. Ніхто особливо не ображався й не сперечався — свіже повітря брало своє, і сон напливав неминуче. Цикади голосно цвірчали над головою, але дівчатка поснули вмить. Мирний сон, проте, тривав недовго — комарі дошкуляли безжально. Деякі, особливо твердошкірі, не відчували напасті й продовжували сопіти у своїх наметах, але більшість уже схопились на ноги, розчухуючи покусані місця. Ні Даринина мазь, ні спрей, який знайшовся у іншої вожатої, не допомагали. Комарі, здавалося, ще пристрасніше взялися до роботи. Ксеня й Лолі вимахували руками, ніби в танці.

— Що це за напасть? — вигукнула Ксеня. — Я таких «людожерів» бачу вперше! Вони ж велетенські!

— Ласкаво просимо до американського лісу! — відмахнула комара Лолі.

— Може, повернемося до каюти? — вже хтось почав скімлити.

— Але ж ніч… — невпевнено відповіла Дарина.

— Ми маємо ліхтарики!

— Боюся, що керівництво тоді дасть нам «походи»!

— То що, хай нас краще комарі з’їдять?

Дарина зібрала всіх вожатих і вирішено було повертатися до табору. Отож, о третій ночі скаути-невдахи рушили назад, мов привиди, через ліс.

На ранок чухалися всі. Дівчатка покрилися червоними плямами, а найбільш нетерплячі бігли до медпункту, бо попереду на них чекала зустріч із табором-побратимом.

Пані Енсон рятувала їх пахучими ліками, які втирала в шкіру.

— Отакими красунями тільки в круїз їхати! — нудила Ілона. — Хоча у круїз я в кожному випадку не поїхала б. У мене морська хвороба.

— А я маю знайому, Лізу, — сказала Ксеня, — їй у літаках стає зле!

— То що мені, мучитися? — пхинькала дівчинка.

— Не знаю…

Ілону вирішили не брати в подорож. Круїз планувався на цілий день, а тому ті, котрі почувалися погано на кораблі, мали змогу поїхати до міста. Для них спеціально влаштували похід до кінотеатру.

— Може, і нам не їхати в круїз? — задумалася Ксеня, бо їй дуже кортіло побачити місто Нью-Берн, що знаходилося неподалік.

— Та ти що? Там же будуть хлопці! — чепурилася Лолі.

Ксені не хотілося підтримувати розмову, а особливо ділитися з Лолі думками про Еріка. Отож, вона швиденько зібралася й сіла надворі, чекаючи на загін.

Ліниво розглядаючи все довкола, вона помітила щось блискуче в траві біля стежки, що вела до пірсу. Ксеня встала, наблизилася й умить залетіла назад до каюти.

— Змія! Змія! — верещала вона не своїм голосом.

Дівчата, хоч самі й не бачили того страхіття, теж почали пищати.

— Швиденько заспокойтесь! — скомандувала Дарина. — Що це за балаган? Ну змія, хіба вас не попереджали?

Вожата вийшла назовні, щоб самій глянути на причину переляку. Змія лежала зручно, вигріваючись на сонці. Але вона була така велика, що Дарина й сама відступила на крок. Дістала рацію й передала до офісу:

— Що робити? Адже змія лежить майже на стежці, на шляху до круїзного корабля?

— Чекайте! — передали їй з офісу. — Чи, краще, йдіть іншим шляхом!

— Ви ж забороняєте обхід території.

— Але ж це аварійна ситуація!

Софі та Дарина передали по рації про непередбачений випадок іншим загонам. Тож усі попрямували до пірсу, обходячи табір навкруг.

— А що, коли б вона мене вкусила? — запитала Ксеня медсестру Енсон.

— О-о-о! То нічого страшного, від цих укусів не помирають… Ну, звичайно, ти б могла хворіти довгий час, але ж то не страшно, чи не так?

— Угу, — кинула Ксеня, дивуючись такому позитиву.

Капітан корабля чекав на дівчат. Як тільки всі зійшли на борт, він привітав їх гучним гудком, завів двигуни, і вони повільно почали рухатися по річкових хвилях.

— Ця річка солона, — розповідав капітан, — бо знаходиться неподалік океану.

Кружляли чайки, віяв прохолодний вітерець. «Ото б до океану хоч разок торкнутися, — думала Ксеня. — Таки потрібно було їхати в місто. Що, коли їх і на узбережжя повезуть?..»

— Егей, «Далекомор’я»! — пронісся крик. Пролунав зустрічний гудок. І всі дівчатка кинулися махати хлопцям. Ксеня зустрілася поглядом з Еріком, котрий щиро усміхався їй. «О, таки добре, що поїхала в круїз», — запевнила себе дівчинка, бо серце вже тьохкало, ніби вискакуючи назовні.